— Щоб тобі срака по шву розійшлася! Сотня дукачів за голову характерника! Не брешеш?
— Не маю такої звички, пане.
— Золоті ми хлопці, браття! Сто дукачів, курва мати...
— Невже ніхто з ваших посильних не намагався зникнути з такою купою грошей? — спитав Пилип.
— Ми не відпускали їх у подорож наодинці, завжди у супроводі перевіреної надійної охорони. Тільки обмін мав проходити сам-на-сам, така умова оборудки. Після того загін повертався до маєтку.
— Зрозуміло, — Северин обережно закріпив з обох боків просякнуті мазями тканини. — Чи ти бачив тих бранців?
— Я не певен, що можна...
— А я певен, що можна.
Мажордом промокнув хусточкою спітнілого лоба. Хусточка мало допомагала, бо була наскрізь просякнута потом, але Стефан того не помічав.
— Так, я бачив... полонених. Але тільки здалеку. Мене тримали окремо від усіх полювань... То була справа між паном, охоронцями та єгерем.
— А парочка лакеїв? — спитав Пилип.
— Вони дуже хотіли приєднатися. Це був ніби закритий елітний клуб усередині Яструбиного маєтку. І от пан нарешті дозволив...
— Вони приєдналися вчасно, — пирхнув Бойко.
— Можу додати, що всі полонені, яких привозили, — спішно заторохтів Стефан. — Були самі не свої. Поводилися так, наче втратили розум.
Ватага стурбовано переглянулися. Савка...
— От ви, поважний і розумний пане, не вважали це дикістю? Не висловлювалися проти? — перев'язаний Ярема кипів люттю та вихлюпнув її на Стефана. — Не намагалися довести, що купувати викрадених людей та полювати на них заради розваги — погано?
— Гарний слуга мовчки виконує накази пана, — відповів управитель.
— Зникни з очей моїх, — Ярема гупнув пірначем об підлогу так, що полетіли кам'яні крихти.
Мажордом, який було набув нормального кольору обличчя, знову зблід, вклонився та хутко забрався до працівників.
— Братик Павич у них. У тих невідомих, — Ярема хотів ударити вдруге, але передумав і відклав пірнача. — Диявол!
— Може, піти в кабінет Борцеховського? — запропонував Гнат. — Дістати ту мапу, подивитися...
— Залиш обшуки призначенцям, — хитнув головою Северин. — Мапа нам не знадобиться, якщо викрадачі не вийдуть на зв'язок.
Пилип зосереджено склав свою торбинку з ліками. Тишу невдовзі порушив Ярема.
— Ніколи би не подумав, що після безсонної ночі я не хотітиму спати, — повідомив шляхтич. — Як після такого взагалі можна заснути? Але я би поїв.
— Чорт, я і забув, що потрібно чогось поїсти, — на підтвердження слів, шлунок Северина голосно забурчав. — А ще всім тим людям також треба принести їжі.
— Я принесу, — Ярема піднявся. Юрба одразу замовкла, прикипівши поглядами до його постаті.
— Допомогти?
— Та сиди зі своєю ногою. Я краще Данила візьму, заразом правду спитаю про той черес... А потім розповіси, як урятувався вночі.
Яровий оголосив мешканцям маєтку, що йде по харчі, і покликав за собою Щебетюка. Той злякався, ніби його вели на смертну кару.
— Розкажеш, де тут у вас комори, допоможеш принести їдла, — Ярема обвів залу рукою. — Бачиш, скільки тут голодних ротів?
Данило закивав, але пішов за шляхтичем наче на Голгофу.
— Сподіваюся, вони не здумають принести сечу з сиропом, — сказав Гнат. — Я її мажордому на голову виллю, клянуся!
Повернулися Яровий та Щебетюк без сиропу, тягнучи за собою важкі клунки з білих скатертин. Клунки, які приніс Ярема, були втричі більшими, тому вирушили до працівників, а два менших клунки, які припер Данило, характерники забрали собі.
— Налітай, браття, — запросив Яровий, потираючи долоні, і Северин згадав день, коли вони чекали іспитів Ради Сімох, а Ярема пригощав усіх підобідком.
Браття налетіли. Харчів набрали від душі, і десять хвилин тільки мовчали, жадібно набивали роти їжею та трощили її, не відволікаючись на розмови.
— А, поки не забув, — Ярема запив смажену рибу пивом прямо з барильця. — Данило підтвердив, що стягнув черес у єгеря. Той їх збирав, як трофеї. Єгер потім Данила за це відлупцював.
— Якби нас убили, хлопець також би годував червів, — сказав Северин. — Але не схоже, що він те усвідомлює.
— Твоя черга, Щезнику, — нагадав Гнат. — Нашу історію ти знаєш, тепер розкажи свою.
Чорнововк кивнув і неспішно розповів, як тікав світ за очі та плутав сліди в річці, як упав в яму та пробив ногу, як звідти виліз та раптом перенісся до Потойбіччя.
— Забіла точно щось знала, — Яровий емоційно потрусив рибиною. — І до себе в курінь обрала, і влучне прізвисько підібрала! Щез прямо перед хортами, це ж треба.