— Та я ледь дахом не поїхав у тому Потойбіччі, — зізнався Северин. — Сидів у цілковитій тиші, нікого навколо...
— А багряних очей не було? — спитав Пилип.
— Не було. Сама тільки чорна пустка та мертва тиша.
Він розповів про допомогу щезника. Гнат хитав головою, Ярема хрестився.
— От якби не його порада, то я, мабуть, там би і сконав.
— Але ж вибрався! — Гнат дивився на нього як на чудасію. — Не сконав!
Завершив оповідь Чорнововк тим, як знайшов поле битви, наздогнав Борцеховського та вибив його шаблю, після чого обірвав життя магната.
— Бачиш, не дарма тебе навчав, — гордо мовив Бойко.
— Щиро дякую, брате Енею.
— Звертайся.
Характерники наїлися і намагалися перетравити разом із їжею все те, що звалилося на їхні голови протягом останніх дванадцяти годин.
Зрештою Пилип, якого дратувала прилипла до тіла сорочка, не витримав.
— Пропоную по черзі помитися. Поки маємо час і змогу.
Стефан допоміг із ванною кімнатою — судячи з розкошів, вона належала самому магнату. Через поранену ногу Северин вирішив піти останнім. Коли він заліз у гарячу воду, рана завила так, що він не стримав зойку.
Нічого, хай промиється та вивариться. Потім він знову накладе ліки. Подряпина загоїться... Він вижив, це головне.
Гонитва. Сурми. Гавкіт хортів. Голова Марка. Важка шабля у руці. Потойбіч. Борцеховський сміється. Борцеховський із пробитою головою. Стоси тіл, ліс характерницьких дубів, струмок крові... Холодна кров, холодна вода. Ланцюг пропустили прямо крізь діру в стегні, посадили в діжку, дивляться на нього і сміються... Знову полон!
Северин здригнувся та різко сів у ночвах.
Поки він спав, вода охолола і забарвилася кров'ю. Проспав він майже годину. Северин ретельно витерся, заново перев'язав рану, одягнувся та, підхопивши лікарську торбинку Пилипа, яку той залишив для нього, повернувся до зали.
Ярема лежав на здоровому боці та голосно хропів, Пилип та Гнат неспішно гризли груші. Більшість працівників також спала.
— Довго ти, — зауважив Бойко.
— Заснув.
— Не ти один. Оно ясновельможний розповідав, який він бадьорий, а потім гепнувся на бік і давай виводити рулади, аж стеля трясеться. Тепер його з гармати не розбудиш.
Северин придивився: Ярема дихав глибоко і спокійно, тривожні зморшки на його чолі зникли. Чорнововк кивнув, сів поруч братів і собі взяв грушку.
— Не вірю, що з нами все це сталося.
— Я також, — кивнув Гнат.
— І я, — погодився Пилип.
Опівночі прибув загін характерників на чолі з Самійлом Книшем.
***
Наступного дня по обіді Ярема, Пилип та Гнат сиділи в альтанці біля живого лабіринту та попивали заморський чай.
— Оце життя, — сказав Бойко. — Сидиш на сраці, їжу приносять, робити ніц не треба. Сидиш отак до першої повні, їдеш до іншого палацу, сидиш там до другої повні, повертаєшся... Ех! Бовдур ти, ясновельможний, що відмовився від такого життя.
— Іди в дупу, — відмахнувся Ярема. — Від такого життя на третій тиждень по стінках полізеш.
Пилип гмикнув та долив собі чаю.
— Маєш рацію, — погодився Гнат.
Він голосно сьорбнув з горнятка та окинув околиці критичним поглядом.
— Ми тут, курва, чаї п'ємо, а Савка у полоні.
— Мене це також гризе, — кивнув Яровий. — Але лишається тільки чекати.
— Та знаю! Мене це так видрочує, що...
Гнат раптом замовк, ледь не випустив горнятко долі та вирячив очі.
— Пронос прихопив, братику? — співчутливо поцікавився Ярема.
До альтанки впевнено крокувала дівчина. З-під опанчі проглядав черес із трьома клямрами, чорне волосся підстрижено коротко, дві шаблі за плечима. Дівчина не належала до загону призначенців, який прибув опівночі.
Легким стрибком через всі східці вона влетіла до альтанки, оглянула присутніх і зупинила погляд на Гнатові.
— Здоровенькі були, — гукнула дівчина.
У синіх очах стрибали бісенята. Гнат пробелькотав щось нерозбірливе.
— Не розумію! — вона насупила тонкі брови. — Повтори ротом, а не сракою.
Важко було не помітити, що дівчина та Гнат схожі не тільки зовнішністю, а й манерою спілкуватися.
— Кажу, що радий тебе бачити, — непевно промовив Гнат. — А що ти тут...
— Не бреши, малий, — вона скривила тонкого носика. — І не сиди як дурень, а відрекомендуй мені товаришів!
— Так, так, — заметушився Гнат. — Це — брат Малюк, Ярема Яровий, гербу Равич...
Дівчина дзвінко розсміялася та ляснула шляхтича по плечу.
— На вигляд ти зовсім не малюк! Чи тебе так назвали за розміри в інших місцях, га?
Ярема почервонів та ледь не вдавився тістечком.