Северин лайнувся та навмисне забився об невеликого пенька.
— З тобою все гаразд? — спитав Пилип.
— Як у казці, — відповів Северин, стрибаючи на одній нозі, та шепотів усі лайки, які вивчив від Гната.
Решта загону повернулася присмерком, коли вечерю приготували, а хмизу було зібрано на ніч уперед.
— Розвідка минула добре, — Книш умів розмовляти та їсти юшку водночас. — Ми знайшли кілька гарних схованок, але вони стоять непотривоженими. Можливо, з їхньої сторони дійсно буде один чоловік без додаткового супроводу.
Семен здивовано на нього подивився.
— Обмін має відбутися о десятій ранку, — продовжував Самійло. — Тож підйом перед світанком. Харчі кидаємо тут, у возі має лишитися тільки скриня з грошима. Ми спостерігатимемо за обміном із зручного місця.
Він вказав ложкою на Семена.
— Що залишиться тобі невідомим, аби ти не виказав його необережним поглядом.
— Як накажете.
— При обміні поводься як завжди. Якщо він щось запідозрить, то вб'є тебе.
— Я завжди поводжуся як завжди, — відповів Семен і стенув плечима. — Навіщо мене вбивати?
Северин не міг заснути, вслуховуючись у потріскування ватри та дихання лицарів навколо. Вже за кілька годин вони побачать Савку... Невже нарешті цей пошук добіжить кінця?
Уранці табір покинули без охорони. Якщо звірі розпатрають харчі, то невелика втрата, вирішив Самійло.
Їхали зосереджені та мовчазні. Северин відчув, як напруження передалося Шарканю, і той ішов в ногу з іншими кіньми, не намагаючись чкурнути, як він полюбляв витворяти вранці. Пилип натягнув маску до перенісся і його дихання виривалося з-під тканини невеличкими хмарками пари. Ярема крутив у руках люльку, проте навіть не пробував набити її зіллям. Мирон смикав обвислі вуса.
Зустріч мала відбутися у розлогому яру, біля великої, у два людських зрости, кам'яної брили, що невідомо звідки там взялася.
На прощання Самійло видав візникові фальшивого шеляга і знову повторив усі накази щодо поведінки, а той слухняно кивав.
— Ну, з Богом, — сказав Книш.
Семен перехрестився і рушив воза. Важка скриня з сотнею дукачів віддалилися, а характерники поїхали до місця спостереження. Його нічного знайомця, брата Променя, ніде не було видно. Северин наважився спитати про нього Книша.
— Має окреме завдання, — відрубав брат Полин.
Призначенці знайшли майданчик на височині серед дерев, де яр та місце обміну виднілося як на долоні, а самих спостерігачів помітити було важко. Характерники прив'язали коней неподалік, підійшли до урвища і завмерли між дерев. З кручі споглядали, як возик неспішно котився дорогою, віддалявся, аж поки не завмер біля каменя.
Лишалося дві години.
Час тягнувся згуслою смолою. Северину хотілося міряти землю кроками, аж ноги чухалися, але всі стояли без руху, і він стояв разом з ними. Хотілося обмінятися думками з братами, але всі мочали, і він також зберігав тишу. Аби якось себе зайняти, Северин безупинно крутив у пальцях древнього таляра.
Через годину на обрії степу вигулькнула цятка. Серце Чорнововка забилося швидше: то їхав віз. Ребра монети боляче вп'ялися у долоню, але Северин того не помічав і продовжував стискати кулак. У тому далекому, ніби іграшковому возику, везли брата Павича. Северин озирнувся на Деригору: той дивився уперед, наче сокіл на здобич, та нервово посмикував себе за вуса.
Віз наближався повільно, як сонна муха, і, здавалося, їхав не менше трьох годин, доки не завмер поруч брили. Візник, що ховався під плащем із каптуром, спішився, Семен пішов на зустріч. Обидва обмінялися рукостисканнями (чи то був обмін монетами?) і потім невідомий щось сказав Семену. Після цього застрибнув на віз зі скринею, та поїхав, звідки явився. Семен не зволікав і собі рушив назад.
Обмін відбувся успішно.
Северину хотілося кричати від щастя, але характерники мовчки чекали кілька хвилин, поки невідомий не від'їде далі, а затим кинулися до коней і мчали без жодного порядку. Семен не встиг зупинити воза, як Мирон та молода ватага вже роїлися навколо великої дерев'яної скрині з пласкою кришкою. У дошках зяяло кілька дірок для повітря, а зачиняв скриню великий замок, ключ від котрого висів поруч.
Замок двічі клацнув і полетів на дорогу. Сховок відкрили.
Звідти війнуло спертим повітрям зі смородом сечі. У скрині лежав скручений юнак, весь у запеченій крові. На оголеній голові зміїлися численні свіжі шрами, страшними мітками вкривали виснажений торс, на руках і ногах бракувало нігтів. Із одягу був лише черес із трьома клямрами.
— Савка, — промовив Мирон хрипко і юнак у скрині здригнувся.