Він обережно повернув розпухле обличчя, що нагадувало страшну маску.
То був не Савка. Не міг бути він. Северин не хотів вірити, що так можна спотворити людину.
— Що той сказав при обміні? — запитав Книш у Семена.
— Сказав, що цього разу вони переборщили, — візник повернув характернику фальшивого шеляга. — Тому наступного разу буде знижка у п'ятдесят монет.
Мирон допоміг Савці сісти. Його тіло було неприродно худим, наче лантух із кістками. Савка рухався слухняно, дивився перед собою байдужим поглядом, зрідка кліпаючи.
— Брате Павичу, — покликав Северин обережно. — Чуєш мене?
Мовчанка.
«Браття, можете пишатися: у вашій ватазі їде майбутній герой численних кобзарських дум, пригодницьких книжок і всесвітньо відомих трагедій! Неабияка честь, між іншим».
Чорнововк відчув клубок у горлянці.
— Агов, братику! Ми знайшли тебе, — покликав було Ярема, але одразу відвернувся та заплакав.
Брат Павич продовжував сидіти без жодного руху. На його долонях Северин побачив наскрізні рани, немов Савку кілька разів розпинали на хресті.
— Ти виграв свій заклад, — Гнат намагався спіймати відсутній погляд Деригори. — Чуєш, Павичу? Віддам тобі усю місячну платню, тільки скажи бодай щось! Та хоч дві платні! Чуєш?!
Останні два слова він мовив смішним високим голосом, але Катря, о диво, нічого на те не сказала. І Савка нічого не сказав.
— Брате, — Пилип обережно взяв його за плече, ніби воно було з тонкого порцеляну. — Це я, брат Цицерон. Упізнаєш мене?
З Савчиного рота повільно покотилася слина.
Северин затремтів. Ті, що зробили це, не мали права на життя. А якщо вони творили те саме з іншими нещасними... Якби не Вишняк, Северин та інші брати стали б одними з них.
Мирон Деригора легко, обережно провів пальцями по шрамах на голові Савки. З його очей покотилися сльози, а брат Павич лише опустив байдужий погляд під ноги.
Тривала пригнічена мовчанка, доки Книш не сказав:
— Брат Промінь переслідує продавця. Ми ідемо за ним. Семен разом із Мироном і вартовими заберуть провіант із табору та повернуться до маєтку. Чекайте там.
Северин тільки подумав, як Бойко вже випалив:
— Брате Полине! — Гнат аж трусився. — Честю клянуся, що порушу наказ і за вами поїду!
Катря зашипіла лісовою кішкою, а Самійло здивовано підняв брову.
— Погляньте, що вони з ними зробили! З нашим братом, — Бойко стиснув кулаки. — Повертатися? Та я ладен голіруч їхні серця повиривати! Прошу вас! Дозвольте їхати, хоч шаблі вам гострити, хоч коней поїти, хоч чоботи чистити буду! Якщо за Павича не помстимося, то які ми після того браття?
Ярема стиснув пірнача і став ліворуч Гната, а Пилип праворуч. Северин приєднався до братів та додав:
— Ми не хочемо порушувати наказ. Тому просимо не відсилати нас.
Самійло дивився на них із сумнівом.
— Брате Полине, нехай хлопці їдуть, — раптом втрутився Мирон. — Я Савку заберу. Нам супровідні не треба. Нехай хлопці з вами їдуть.
Книш ухвалював рішення швидко.
— Добре, — кивнув Самійло. — По конях! Другим вовком піде брат Рогач.
Один із призначенців заходився роздягатися. Катря підійшла до Гната і сказала йому на вухо кілька слів, від котрих Гнат укрився червоними плямами.
Северин дивився на людину, яка колись була Савкою, — перемелену страшними тортурами, байдужу до всього навкруги — чи розуміє він, де перебуває? Чи пам'ятає себе? Чи впізнає їх бодай колись?
— Нехай Мамай допомагає, браття, — розпрощався Мирон.
— Ми помстимося за тебе, Павичу, — гукнув Гнат.
І за тебе, і за інших, додав подумки Северин.
Савка дивився повз них у далечінь. Мирон обережно витер слину з його підборіддя, накинув на юнака свою опанчу. Савка не ворухнувся.
Мирон махнув рукою востаннє. Віз зник у лісі. Брат Рогач перетворився на попелястого вовка та впевнено повів загін дорогою, а затим усіма роздоріжжями та перехрестями.
— Що значить «другий вовк»? — спитав Северин.
— Метод стеження, — відповів Пилип. — Перший вовк переслідує ціль, а другий вовк веде гурт за слідами першого. Дозволяє не втратити ціль та водночас не підійти заблизько до неї.
Після того ватага мовчала.
Про що говорити? Про жахи, які спотворили веселого Павича на цю скривавлену людську подобу? Про виродків, які могли таке чинити?
Воно не потребувало слів. Єдине, що мало сенс — помста.
Коні брата Променя і брата Рогача з їхніми речами слухняно трюхикали разом з іншими. Треба буде так Шарканя навчити, подумав Северин, та миттю про це забув. Перед очима стояв брат Павич і безпорадна слина на його підборідді.