— Загалом, — промимрив Северин. — Потрібна моя допомога... З якоюсь важливою справою.
Брати одностайно обурилися.
— Та вона збиткується! — Ярема потрусив кулаком. — Спочатку до біса послала, а тепер допомоги хоче? Думає, що може туди-сюди тобою крутити, як їй заманеться?
— Ох, ця непостійна жіноча натура, — промовив Гнат і запнувся, поглянувши на сестру.
— Моя непостійна жіноча натура, — мовила та, — бажає видати ляща, але помилує з огляду на те, що якийсь вилупок надер тобі дупу і ти ледь живий.
Гнат спохмурнів й замовк.
— То що відповіси? — спитав Пилип.
— Не знаю.
Ворона каркнула і знову спробувала пересісти йому на плече, але Чорнововк рішуче її зігнав. Не вистачало тільки пташиного посліду на одязі!
Ватага рушила далі.
— Моя порада, братику: тримайся від неї подалі, — сказав Ярема. — Та відьма тобі не принесе нічого, крім сумнівів та бентеги.
— Дякую за турботу. Я самотужки розберуся.
Яровий кивнув, заходився забивати люльку і Северин послідував його прикладу. Ліна мала талант збивати його з пантелику, коли він встигав про неї забути.
Чорнововк видихнув кубло диму на ворону. Та забила крилами, полишила голову Шарканя і пересіла натомість позаду на сакву.
— Ти так просто не відчепишся? — спитав характерник.
У відповідь пролунало каркання.
Люлька рішення не принесла. Можливо, йому вдалося привести думки до ладу, якби не погляд Катрі, що до самої Буди свердлив його спину.
— Як передумаєш, приїзди до нас! — запросив Ярема на роздоріжжі.
— Обов'язково.
Северин звернув до корчми Буханевича, де у стайні ворона знову скочила йому на плече. Чорнововк зітхнув, дав птахові спокій і вирішив якомога швидше написати відповідь, аби позбутися набридливого посланця.
Він піднявся з ліжка і довго намагався розкрутити похідний каламар, який діставав бозна-коли, ледь не заляпавши все навколо чорнилом. Перо Северин підібрав просто з підлоги.
— Красно дякую, — вклонився вороні.
Якщо птахи вміли знизувати плечима, то, певно, саме це ворона і зробила. Северин нагострив кінчик пера, розправив на столі чистий аркуш, поставив каламар та завмер, втупившись у папір без жодної думки.
Востаннє, коли він писав Ліні, все завершилося погано. Але тепер вона написала першою.
Погорда нашіптувала їдкі відповіді. «Не знаю, хто ти, але не пиши мені більше». «Потрібна нова ніч ініціації? Вибач, не хочеться». «У нас різні дороги... Хто це сказав? А, так, ти ж і сказала. Мабуть, забула. Дуже зручно забувати, коли тобі щось дуже потрібно, чи не так?»
Северин кинув перо на стіл, встав і поміряв кімнату кроками. Ворона сиділа на ліжку, крутила головою слідом за його рухами та зрідка клацала дзьобом, ніби не наважувалася карканням збити хід думок.
Кожна з ядучих відповідей приносила маленьку насолоду. Чорнововк навіть промовляв їх уголос, але задоволення швидко випарувалося. Він може надіслати такі слова, має на те повне право, навіть сама Ліна готова до них. Але чи буде це гідним вчинком?
Кілька років вона була кращим другом і не раз виручала його з усіляких негараздів, коли Северин жив у Соломії. Навіть колючою образливою відмовою Ліна не перекреслила тих дитячих років. І вона ніколи не написала б йому, переступивши власну погорду, якби це справді не було важливо.
Северин повернувся до паперу і заскрипів пером.
***
Брати сиділи під деревами — там, де майже три місяці тому чекали зустрічі з осавулами. Гнат і Пилип читали, Ярема курив. Усі водночас підняли на Чорнововка голови.
— Ми тут побачилися вперше, — нагадав Северин замість привітання.
Тільки Савки не вистачає, подумки додав він.
— Ага, — Бойко згорнув книгу. — Ти тоді надувся, як індик, та сів окремо.
— Багато хто сидів окремо, — відказав Чорнововк.
Вигляд брат Еней мав поганенький: за останні дні щоки та голова поросли щетиною, а близнючок він мусив тимчасово перевісити на черес.
— До мого частування не підійшов, — Ярема примружився лукаво.
— Бо хвилювався, — роздратовано відповів Северин. — От причепи!
Шляхтич зрання завітав до цирульника, тому мав бездоганні бороду та вуса. Грива його була вимита, розчесана та розповсюджувала приголомшливо могутній запах парфумів.
— Ворона зникла, — зауважив Пилип.
— Вночі полетіла.
Після поранення Олефір був дуже блідий, але тепер його засмага майже повернулася, і він рухався значно впевненіше, ніж у Яструбиному палаці. Попри ураження сріблом, таврієць оклигував швидше за Гната.
— Якою була твоя відповідь? Якщо не секрет.