Бойко знітився і кивнув. Його оселедець розмотався, але він того не помітив.
— Навіщо вони проводили тортури? — спитав Пилип. — Навіщо так сильно знущалися?
— Мій курінь намагається знайти відповіді, — відповів старший Чорнововк. — Вочевидь, то були досліди на живому тілі. Схоже, що Савка пережив там три повні.
Северин охнув. Ярема перехрестився.
— То були не просто тортури, а вивчення Звіра у ньому, — додала Забіла. — Я вважаю, що вони шукали спосіб зламати прокляття.
— Але це неможливо!
Віра лишень розвела руками. Вони прирекли кількох юнаків на смерть, аби знайти вихід з вовчої стежки, — подумав Северин.
— Звичайні тортури також були, — зауважив осавула призначенців. — Наприклад, вони змусили Павича надіслати вам лист-пастку.
— Так, прибивали руку до дуба, — сказав Северин, пригадавши схожі на стигмати рани Савки. — Це була Вільна Зграя?
— Її недобитки. Яких твій батько не встиг знайти.
Бо полював за невинними синами Вдовиченків, хотів сказати Северин, але стримався.
— Це нерозумно, — раптом сказав Пилип.
— Про що ти, брате? — поцікавився Немир.
— Про все загалом. Вони діяли дуже обережно. Викрадали тільки молодих, недосвідчених характерників, викрадали без жодного сліду. Вміло переховувалися на землях іншої держави. Проводили досліди, не привертали уваги, зберігали все у таємниці... Навіщо було продавати бранців Борцеховському? Це нерозумно. Адже вони мусили розуміти, що магнат є слабкою ланкою, занадто великий ризик, що на ньому все може зламатися. І воно зламалося.
— Ти правильно мислиш, брате. Але відповідей ми не дізнаємося, бо вже не можемо нікого допитати, — відповів осавула призначенців. — Моя думка така: не буває ідеальних ланцюгів, бо завжди трапляється слабка ланка. Вірогідно, все впиралося в гроші. Вигнанці мали виживати і, бажано, без грабунків, аби зайвий раз не привертати увагу. Вони спекалися двох перших бранців, допоки хтось не запропонував ідею з Борцеховським. Навіщо вбивати нещасного, якщо можна продати його за сотню золотих?
— Кляті виродки, — сплюнув Гнат.
— Але це мої припущення. Можливо, щось ми пропустили, — Іван поправив персня. — Можливо, вони працювали на замовлення Смарагдової Орди. Можливо, був інший мотив, якого ми нині не бачимо. Сподіваюсь, у майбутньому знайдуться відповіді на всі питання.
Якби батько справді полював на Вільну Зграю, як усі думали, то він знайшов би тих ренегатів, подумав Северин із люттю. І Савка був би здоровий. І Марко був би живий.
— Що тепер? — розгублено спитав Ярема. — Тобто, далі ми...
— Далі, пане Яровий, ви відпочинете, — заявив старший Чорнововк. — Вашу участь у цій справі завершено. Для першого року ви зробили більш ніж досить. А після відпочинку повернетеся до того, чим і мусили займатися, тобто до обов'язків вартового.
— Тож... Значить, наша взяла?
— Не можу стверджувати, — відповів Іван. — Слідство триває. Ми схильні до думки, що загрозу знищено. У тому числі, завдяки вашим діям, хоча вони часто йшли врозріз прямим наказам і будь-якому здоровому глузду.
Северин почав посилено вивчати чистоту власних чобіт. Чистота не вражала.
— Сподіваюся, молоді лицарі винесли собі кілька уроків, — з посмішкою додав Немир.
— І на вуса намотали, — пробурмотів Гнат.
Так казав Вишняк, пригадав Северин.
— Час на одужання та відпочинок! Ви його заслужили, — продовжив Басюга. — Найближчі двадцять днів ви вільні. Можете провести їх тут, у Буді, або ж у будь-якому іншому місті на ваш розсуд.
Характерники швидко перезирнулися.
— Може, до Києва? — спитав Гнат.
— Грошей на «Діамантовий палац» не отримаєте, — швидко додав Немир.
Ярема почухав потилицю.
— Але певна винагорода до місячної платні, безумовно, буде, — підморгнув Басюга. — Ще питання?
Питань більше не було.
— Добре, браття. Можете їхати до столиці хоч сьогодні. Думаю, не треба нагадувати, що все почуте тут є величезною таємницею?
Ватага закивала головами.
— А коли ми кажемо «таємниця», то маємо на увазі навіть ваших вчителів, — закінчив Іван і промовисто глянув на Северина. — Нові накази вас знайдуть. Нехай Мамай допомагає.
Ватага вклонилася осавулам. Відпустка стала приємною несподіванкою, але молоді характерники не посміхалися.
Все далося завеликою ціною.
***
— Брате Щезнику, ходи-но сюди, — покликала Забіла.
— Ми будемо в «П'яній клямрі», — сказав Ярема. — Знаєш цей шинок?
— Знаю. А чому не в «Чорті і Ведмеді»?
— Бо маю грішне бажання напитися, але не хочу, щоб детальний звіт про те дістався мамуньо.