Але то був лише шмат паперу.
— Усі такі гарнюні, — сказала дружина шинкаря, забираючи посуд і платню. — Особливо з пером павича... Перекажи йому, що коли мій дурко помре, то нехай заходить в гості! А хоча знаєш... Нехай і раніше приходить!
Жінка дзвінко розсміялася.
— Він не зайде, — відповів характерник та сховав дагеротип.
— Чому? — здивувалася весела шинкарка.
Чорнововк мовчки вийшов геть.
На зустріч він спізнився. Годинник показував пів на сьому, коли Северин дістався площі. Ліхтарники запалювали останні вечірні світочі, а неподалік Софії Київської співав кобзар. Навколо нього зібралася юрба: Северин вирішив, що братів варто шукати саме там. Людей скупчило-ся багато, довелося трохи поштовхатися, але він не помилився — вся трійця стояла біля співака, в якому Чорнововк із подивом упізнав Василя Матусевича.
Той тільки-но скінчив останню пісню, всі зааплодували, а потім понесли гроші. Монети щедро дзеленчали, Василь посміхався, і коли глядачі розійшлися, Северин підійшов до ватаги.
— Ось і він! Наш герой, — загорлав Гнат, який чомусь вирядився у повний лицарський стрій.
Ярема стиснув Северина у обіймах. Ребра захрустіли. Северин почав до цього звикати.
— Допоміг відьмі? — Спитав Пилип.
— Допоміг, — відповів придушений Северин.
— А вона подарувала тобі холодне серце, наче камінь? — Бойко зареготав.
Северин проігнорував дивно сформульоване питання та вирвався з обіймів.
— У тебе сивина у волоссі, — помітив Пилип.
— Так, мій спостережливий брате, це через ваші жарти, — Северин не збирався розповідати, звідки вона насправді взялася.
— Я вирішив залишити собі ту кобилу, — прогудів Ярема.
— Вітаю! Це твоє особисте рішення, яке я мовчки приймаю та жодним чином не намагаюся оцінити. Запам'ятай цю хвилину назавжди, — Чорнововк повернувся до Василя. — А ти якого дідька тут робиш?
— Ти ж сам дозволив, — сказав кобзар, ховаючись за інструментом. Кобза була новою... Чи так здалося Северину.
Василь був переляканим.
— Що дозволив? — не зрозумів Чорнововк.
— Скласти пісню...
— Я спитав, що ти тут робиш? Бо ти говорив, що на Чорне море збирався, то... Постривай-но. Про яку пісню мова?
Гнат зареготав так, що чуб затрусився, Ярема пирснув разом із ним і навіть Пилип засміявся.
— Ох, друже, — сказав Василь, складаючи гроші до капшука. — Я йшов на південь, прямував до теплого моря, як в одній корчмі вкрали у мене лихі люди бандуру. Ти уявляєш? У кобзаря! Вкрасти бандуру! Це як вкрасти душу, вкрасти голос! Жахливий злочин. От і довелося повернутися до Києва, до майстра з гідними інструментами, аби купити новий, бачиш? Просадив усі дукачі, які ви мені подарували.
— І заробив ще один, — Ярема урочисто дав йому золотий. — Твоя остання дума того вартує!
Матусевич водночас зрадів золоту та засумував, що розмова повернулася до теми пісні.
— Василю, — процідив Северин. — Ти мені баки не забивай. Про яку пісню вони торочать із таким запалом?
— Ти забув? — обережно спитав Василь. — Тоді, в корчмі у Старих Садах, ми з тобою випивали...
— Це я пам'ятаю.
— Ти розповів мені про нещасну історію свого
кохання...
— От цього я вже не пригадую.
— Та дозволив створити на її основі пісню...
— Що?! — заревів Северин.
Трійця знову вибухнула реготом. Гнат ледь по землі не качався.
— Герой-коханець, — мовив Ярема, змахуючи сльози з очей. — Не лютуй! Гарна пісня вийшла, тут геть всі плакали. Василь у нас справжній митець!
— «Дума про характерника та відьму» стане відомим твором, — погодився Пилип. — Світла і трагічна історія кохання.
Гнат перестав реготати та здивовано вирячив на нього очі.
— Мені здається, чи це був кпин?
— Схоже на те, — кивнув Ярема.
Пилип незворушно стенув плечима.
— Щоб мені пір'я горлом поросло, Варган пожартував! Чи це можливо? Чи це сон? — Бойко потрусив головою. — Не будіть мене! Тут Варган має почуття гумору, а про Щезника кобзарі думи співають...
— Василю, — мовив Северин глухо. — Я ж був тоді п'яний, як чіп...
— Не треба було? — засмутився кобзар. — Але ж справді гарна дума вийшла...
— Біс з тобою, — махнув рукою Чорнововк. — Вона принаймні без мого імені?
— Без твого, — радісно підтвердив Василь. — Хочеш, заспіваю? Особисто для тебе?
— Потім, — рішуче відмовився характерник. — Ох, краще би тоді в корчмі ти не сюжети вигадував, а мене викрасти не дав.
Василь обурено сплеснув руками.
— Відколи це кобзарі мають захищати сіроманців, а не... Постривай! Та жінка тебе викрала? Вона назвалася твоєю хрещеною матір'ю! Знала твоє прізвище та ім'я!