Северин спробував пригадати слова, які він чув — ніби хто зсередини промовляв до нього — але не згадав жодного.
Залишки хутра остаточно зникли у полум'ї. Відблиски танцювали на обличчі Захара, як у ніч посвяти. Северин кинув швидкий погляд навколо: пересвідчитися про всяк випадок, чи не відкрились у темряві багряні очі.
— Багато характерників не змогли протистояти йому, Звір заволодів ними назавжди. Що потрібно зробити, якщо став тому свідком, Северине?
— Забрати життя бідолахи.
— Так, — кивнув учитель, повитий тютюновим димом. — То більше не характерник і не вовк. То страшна потвора, у підвалинах якої жевріє людська свідомість. Воно намагається заглушити її, полюючи на людей та впиваючись їхніми життями... Скалічений покруч, в якому треба бачити небезпечного ворога, а не колишнього брата. Його потрібно вбити заради нього самого.
— А вам доводилося...
— Так.
Северин похнюпився. В очах Захара пролетіли привиди минулого. Старий характерник похитав головою, посміхнувся і мовив уже іншим голосом:
— Згадав, як один мій знайомий, не називатиму його імені, бо він живий-здоровий і най таким лишається багато років, увесь день перед першим перетворенням старанно постився, а як обернувся, то втік від вчителя, з голодухи не втримався та й вполював кроля. Розірвав, пожував, доки вчитель не прибіг і не зупинив його. І от коли він на людину перекинувся, то блював далі, ніж бачив, а відтоді кролів у жодному вигляді не споживав.
Джура слабко посміхнувся. Від їжі, вина і тепла його розморило.
— Я казав багато разів, але нагадаю знову: ніколи не давай повні застати тебе двічі в одному й тому місці.
— А якщо завдання...
— Усі завдання планують виключно з оглядом на цю особливість. В разі потреби довгої засідки, охорони чи стеження, завжди відбувається зміна. Мене тільки раз за життя повня застукала двічі в одному місці — повір, після цього ніколи не хочеться повторення.
— Настільки погано?
— Гірше, ніж перше перетворення.
Северин здригнувся.
— А на третю повню Звір опанує тебе попри будь-який опір, — Захар підвищив голос та викарбував кожне слово: — Северине, ніколи не доводь до третьої повні. Ніколи.
— Так, учителю.
Джура уявив, як дике створіння вривається до свідомості, заливає хвилею шаленства, захоплює все й несеться з радісним виттям, мчить крізь ніч у пошуках жертви, а він, бранець у власному тілі, здатен лише спостерігати, як убиває людей.
Захар пахнув люлькою, посміхнувся та сказав іншим тоном:
— Той самий мій знайомець, до речі, якось спробував перекинутися в одязі. Заплутався у власній сорочці! З люті порвав її на ганчір'я зубиськами, а потім бідкався, що та вишиванка від діда у спадок дісталася. То насправді велике мистецтво — вистрибувати з одягу так, щоб він не заважав після обернення. Та ще й у битві! Особливо взимку.
— Звучить непросто.
— Нічого, кожен через це проходив. Ще опануєш чудернацькі науки.
Северин підозрював, що вчитель вигадав цього знайомого для подібних оповідок.
— А якщо на велику відстань вовком відбігти, то це ж треба повертатися за речами... І шукати.
— За власним запахом їх знайти нескладно. Але ти маєш рацію, інколи це до дідька незручно, — Захар вибив люльку. — Важка доля сіроманця.
Далеко-далеко зачулося виття.
— Як справжні вовки ставляться до нас?
— Тварини розумні. Вони бачать крізь твою подобу. Помітив, як відреагували Шаркань і Руда?
— Вони не злякалися.
— Отож. Так само вовки відчувають, що ти інший. Вони не нападуть, бо ми значно більші за них, проте ніколи не приймуть за свого. Між нашими родами, скажімо так, панує порозуміння, але не більше того.
Те, що розповідав Захар, було втаємничене до ночі срібної клямри — адже кожен джура міг відмовитися від ритуалу, навіть передумати під час його проведення, і на тому його учнівство закінчувалося. Але відколи Северин став на вовчу стежку, то міг тепер дізнатися все, що його цікавило. Повіки злипалися, але юнак вперто змушував себе не засинати.
— Скільки часу можна перебувати у вовчій подобі?
— З роками все більше. Я знаю кількох братів, які можуть днями жити у вовчій шкурі. Наприклад, вчитель твого батька, Іван Чорнововк, один із Ради Сімох осавул, відомий тим, що цілий тиждень пробув оберненим. Не знаю, чи то правда, чи то перебільшені чутки — бо навіщо комусь стільки часу гасати вовком?