Северин скреготнув зубами. Якими ж ницими покидьками були ті вільні вовки!
— Але можна додати якісь слова від себе і швидко надіслати?
— Хіба що в уяві, — Захар похитав головою. — Неможливо швидко промовити «це пастка, нехай Мамай допомагає», коли поруч стоїть хтось готовий щомиті заткнути тобі пельку.
— Зрозуміло.
— Продовжимо, — Захар відволік його від думок про Рокош. — 3 отриманням листа все просто, треба лише торкнутися долонею дуба. За першої ж нагоди намагайся перевіряти повідомлення. Роби це принаймні раз на день, особливо на важливому завданні. У багатьох куренях є тривожна система — якщо ти не звітуєш певну кількість днів, то вважаєшся зниклим.
— Але мій батько...
— З усіх правил трапляються винятки, — перебив Захар. — Тоді повідомлення просто накопичуватимуться один за одним, і коли ти нарешті дійдеш до дуба, то доведеться слухати їх від першого до останнього. Щоби зробити перерву, достатньо відірвати руку від дерева. Всі листи, що ти не прочитав, чекатимуть.
Молодий характерник почухав потилицю. Раніше він ніколи не задумувався над цією чудернацькою системою. Все здавалося простим на перший погляд, але, якщо задуматися, спливали купи питань.
Северин уважно подивився на дерево. Як вони між собою передають ці криваві послання? Без Потойбіччя не обійшлося.
— Послухаю, що ти надіслав.
Захар повернувся до дерева, приклав долоню до стовбура, мовчав кілька секунд і затим посміхнувся.
— Дякую, Северине. Для мене було честю навчати тебе, — він розрізав пальця. — Тепер моя черга. Зауваж побудову мого повідомлення: саме так потрібно спілкуватися у справах Ордену. Воно відрізняється від особистого листа.
Захар швидко надиктував послання і відняв пальця від кори.
— Приймай.
Северин обережно торкнувся дуба.
Від теплої кори долоню залоскотало, наче по ній проводили м'яким пензлем. У вухах прошелестів подих, на стовбурні виросли червоні цятки, набубнявіли, розпустилися на літери, і тихий голос раптом зашепотів на вухо: «Щезнику від Бриля. Перше вересня, одинадцята ранку, «Близнюки». Не забувай писати! Нехай Мамай допомагає».
— Треба додавати день та годину?
— І, бажано, ім'я дуба, його ти знайдеш в атласі — там кожне дерево підписано унікальною назвою. Таким чином ти надішлеш власні координати. Намагайся надсилати короткі та змістовні послання. Жарти та лайку залиш для особистого листування.
— Цей голос... Який промовляв до мене, зачитуючи лист... Він не був схожий на ваш.
— Кожен дуб має власний голос. Кажуть, ніби то відбиток голосу характерника, що спочив, але це неправда. Я сам довго вслухався в один...
Захар похитав головою, посміхнувся і завершив:
— Останній урок закінчено, — Северин відзначив, якою силуваною була його посмішка. — Мабуть, хочеш написати листа батькові, еге ж? Його характерницьке ім'я — Вирій.
Захар перевірив годинник.
— Можеш не поспішати, бо часу ще вдосталь.
Він відійшов, набив люльку улюбленим тютюном з коноплями і закурив, погладжуючи Руду. Кобила форкала від диму.
Северин не знав, чи хоче він відправляти листа батькові. Що йому написати? Та й взагалі навіщо? Хіба йому не байдуже? Ще розсердиться, що Северин дізнався його потаємне ім'я...
Мабуть, усе ж таки треба. Нехай дізнається характерницьке прізвисько власного сина, навіть якщо ніколи ним не скористається.
Северин продиктував: «Отримав золоту клямру» та на тому закінчив. Надіслав листа, зупинив кров і дістав подарунок Захара, люльку-носогрійку.
Характерники курили разом, допоки Захар не промовив:
— Пора.
До дуба Мамая доїхали мовчки. Там юрмилися но-воспечені характерники та їхні колишні вчителі, іржали коні, а посеред ґвалту стояв незмінний стіл із двома скарбничими. З усіх осавул присутнім був лише Корній Колодій. Обличчя він мав пом'яте.
— Чорнововк? — перепитав один зі скарбничих і через кілька секунд видав Северинові документ із печаткою-вовком, кількома підписами та довгим номером у куточку. — Не згуби цю грамоту: вона підтверджує твою належність до Ордену. З нею ти можеш отримати свою місячну платню у будь-якому банку країни.
— Дякую, — Северин навіть роздивитися грамоту не встиг, як йому простягували атлас.
— Якщо втратиш грамоту чи атлас — повідом про це своєму десятнику. Суворо забороняється продавати мали характерників поза Орденом. Якщо втнеш таку дурницю, ми про це швидко дізнаємося, і тебе суворо покарають. Щиро раджу так не чинити.
Северин кивнув, розгорнув мапу і пролистав сторінки. Скільки манівців! Тут були відмічені та підписані дуби, корчми, колиби, гостинні двори, зброярні, вівчарські, мисливські, лісорубські хатинки, кузні та стайні — загалом, усе, що може знадобитися в дорозі мандрівному вершнику.