Але йому не вдавалося.
Розділ 4
Ряди хатинок із садками, які колись були селами, що через постійну експансію міста стали частиною столиці, перетворилися на широкі вулиці, повні яскравого галасу. Сяяли кольорові афіші, блимали вітрини, стукотіли по бруківці підкови та колеса карет, дзеленчали дзвоники та сурмили ріжки, пролітали двоколісні біциклі та моторні екіпажі на пару. Вуличні торговки нахвалювали товари, сердюки зично питали у них дозвільні грамоти на продаж, продавці газет дерли горлянки у намаганні переволати конкурентів, чистильник взуття насвистував пісеньку. Стороння людина, яка вперше опинялася у цьому вирі, миттю губилася серед вуличного хаосу, намагаючись второпати, куди тепер йти та чи є в тому сенс. Нещасні прибульці стояли на місці, закляклі й спантеличені, а заклопотані кияни штовхали їх та лаялися, поспішаючи у своїх важливих справах.
Характерники приїхали до столиці.
Крім Деригори, всі потрапили сюди вперше. Коні нервували, косили очима та неспокійно похропували. На ватагу не витріщалися — киян, які за сотні років існування міста надивилися всілякого різного, було важко здивувати.
Савка відверто насолоджувався шокованими обличчями товаришів та їхав попереду, наче отаман.
— Вітаю у столиці Українського Гетьманату, браття! — Савка махнув руками, наче збирався обійняти Київ. — Ваші перші враження? Подобається?
— Ага, — видихнув Северин.
— У Львові чистіше, — зауважив Ярема, скептично роззираючись. — Та спокійніше.
Гнат та Пилип промовчали — від ранку обидва вдавали, що не помічають одне одного, а решта прийняла це перемир'я.
— Оселимося в одному з кращих готелів, не будь я братом Павичем! — Савка загадково посміхнувся. — Але спочатку зробимо дещо важливе.
Вони поїхали до одного з найбільших ювелірних салонів столиці під назвою «Zolotyi Rih». Салон стояв у заможній місцині, де галасу значно поменшало.
— У тих стінах, браття, на мене чекає мрія дитинства, — оголосив Савка біля входу. — Колись я думав, що вкраду її... Але тепер повертаюся із лавровим чересом на пузі та придбаю мрію за чесні дукачі! Чекайте тут.
Він покинув салон із здоровецькою золотою печаткою на вказівному пальці, в порівнянні з котрою навіть перстень Яреми мав скромний вигляд. Савка щасливо усміхався та безперестанку крутив долонею, роздивляючись, як виграє золото на сонці.
— Прийшов, побачив, придбав! Дочекався мене, любчику. Стільки разів я на тебе слину пускав, охоронець мене навіть в обличчя запам'ятав... Вічно виганяв, сучий син. А зараз вклонився шанобливо, двері відчинив. Оце життя!
— Тільки не забудь скинути каблучку перед оберненням, — нагадав Северин.
— Дорогою трапиться якийсь католицький храм?
— спитав Ярема. — Я теж хочу грошей витратити.
— О-о-о, брате, дорогою трапиться все, що душа забажає, адже ми у Києві! — тріумфально відповів Савка і перо павича гордовито затріпотіло на його шапці. — Просаджуй гроші, де забажаєш, тільки спитай — я проведу!
Характерники минули тихий Хрещатик і звернули
на вулицю Костьольну, де нещодавно вибудували Собор святого Олександра. Усі, крім Пилипа, перехрестилися, а Ярема зник усередині, повернувшись із натхненним обличчям.
— Тільки не кажи, що витратив перший золотий на храм, — сказав Савка.
— І не один! — розсміявся Ярема. — Гріх стільки мати і не офірувати.
— Ктитор Яровий, вірний парафіянин, благий взірець християнських чеснот, — проголосив Савка і додав тихіше: — Можливо, єдиний лицар Сірого Ордену, якого святі отці вважатимуть гідним канонізувати! Або принаймні вип'ють за тебе солодкого монастирського кагору.
Ярема на кпини не зважав, бо був дуже задоволений своєю першою витратою.
— Хто ще куди прагне заїхати, аби витратити дукачики-талярчики? — поцікавився Савка. — Давайте, не бійтеся! Розкидатися монетами приємно.
— Книгарня, — озвався Пилип. Гнат сплюнув та похитав головою.
— Ти не розчаровуєш, брате Цицероне.
— Варган.
Характерники зійшли Володимирським спуском до Поштової площі. На розлогому березі Дніпра, поруч із річковим портом, бовваніли дивні тонкі башти — найвищі споруди, які Северин колись бачив. Біля декількох башт у повітрі завмерли величезні кити на припоні.
— Порт цепелінів! — проголосив Деригора. — Вражає, еге ж? Шкода, що «Ярослав Мудрий» зараз на рейсі. Бачили би ту махину! Найбільший цепелін Гетьманату. Але ще встигнете намилуватися, тому годі роззявляти роти.