— У держав немає друзів, Северине, — повчав Захар. — Є лише тимчасові союзники. З монголами, як ти висловився, все зрозуміло, вони вороги. Ми знаємо, чого від них очікувати. Але не можна забувати, що чимало польської шляхти досі не пробачило українцям власної держави і потайки бажає відродити Річ Посполиту. Інший відомий тобі сусід — Об'єднане князівство Валахії, Молдови і Трансильванії — мріє про Буковину і Бесарабію. Османський султан прагне не тільки повернути Кримське ханство, а й забрати все узбережжя Чорного моря. Що більше мов знаєш, то краще розумієш, що відбувається навколо і до чого потрібно готуватися!
Аргументи були переконливі, проте Северин все одно був не в захваті від перекладацьких наук та з радістю надав би перевагу глибшому вивченню чар крові, які вабили його похмурою таємничістю. Проте Захар мав власні уявлення про освітянські пріоритети, і джура мовчки корився, дозволяючи собі питання, коли вчитель перебував у доброму гуморі. Захар у відповідь заходився довгими повчальними настановами, напучуючи джуру на праведний шлях та забуваючи при цьому про поточне завдання, чим хитрий Северин нерідко користувався.
— І не пхекай мені тут. Татари допомогли нам під час визвольних змагань! Також з'явилися характерники, які своїми здібностями винесли розвідку на небувалий доти рівень і попередили немало лихих подій — як, наприклад, союз із московітами, що на той час багатьом здавався розумним рішенням. Мамай та його джури допомогли домовитися зі Швецією щодо одночасного наступу та збурили у землях литовських повстання проти Речі Посполитої, чим відкрили ще один внутрішній фронт.
Северин вважав, що якби Захар не пішов вовчою стежкою, то точно викладав би історію в якомусь університеті чи академії.
— Як думаєш, Северине, зробили би вони це все без досконалого знання мов? А чи міг би Богдан Хмельницький листуватися з очільниками різних держав? Чи передбачили би ми наступ Смарагдової Орди? Чи створили би Двоморський союз?
— Певно, що ні...
— Тому вчи мови, як рідні! Не тільки зброя та відвага, а й мудрість та знання допомогли створити Гетьманат і розширити його від одного-єдиного полку Наддніпрянщини аж до карпатських гір, чорноморських берегів і слобожанських степів. Якби не створили Двоморського союзу, то не витримали би навали Смарагдової орди, перетворившись на черговий улус у намисті монгольських завоювань. Тоді була небезпечна епоха, але помилково думати, що зараз спокійніше! Буремні часи настають завжди, коли здається, ніби запанував тривалий мир.
Наче на підтверд ження його слів, попереду заголосили:
— Пробі! Ряту...
Крик різко обірвався.
Северин і Захар обмінялися поглядами та пустили коней учвал. Захар притримував рукою бриля, Северин вихопив шаблю. Попри вчительські настанови, шабельну пісню він цінував більше за перекладацьку науку.
До стінки чудернацького залізного воза із двома довгими трубами притиснувся спиною опасистий чоловік, витираючи кров із розбитої губи. Навколо нього скупчилося трійко типових зарізяк, озброєних сокирами й палицями, а четвертий, який лишався на коні, тримав напоготові зарядженого самостріла.
— Що тут відбувається? — поцікавився Захар.
Голомозий вайло із самострілом миттю помітив черес із трьома клямрами. Цупкі очі перестрибнули на черес Северина, ковзнули по шаблі, після чого вайло розплився у запопадливій посмішці.
— Отута у хлопа сталася неприємність... Воза йому на горбі поламало, аж губу прокусив, бідолашний. То ми з доброти християнської зупинилися. Мо' як допоможемо.
— З доброти християнської, — повторив Захар, вивчаючи зброю побожних добродіїв.
— Ніхто нікого не займає, панове лицарі, — писнув найхирлявіший з них, дитячим жестом ховаючи за спину палицю з цвяхами.
Северин паскудно всміхнувся. Троє хутко пострибали по конях.
— То ми поїдемо... Ще справи маються...
— Ви вже тут без нас...
— Гарного вечора!
Четвірка добрих самаритян дала коням острогів і зникла у бузкових сутінках. Северина аж розпирало від тріумфу. Перемога без жодного удару, самою тільки появою! А Захар навіть шаблі не дістав.
Власник воза сплюнув кров'ю, вилаявся та перехрестився. Він був убраний у простий вигорілий льон, під яким ховалося неабияке пузо, а на вказівному пальці блищала масивна каблучка.
— Ох, панове, врятували ви мене, — мовив чоловік. — Я і не сподівався на допомогу, крикнув для годиться, а мені по зубах...
— Цілі?
— Теща сильніше прикладає, — махнув рукою той. — Забрали лише капшук для пограбувань.
— Капшук для пограбувань? — перепитав Северин.