— Ваша правда, — не сперечався Тиміш. — Але це тимчасово! За возами, цепелінами і потягами наше майбутнє, точно кажу. Мене у цеху вважають дурисвітом, на сміх підіймають, чекають мого банкрутства. Але я певен, що попри всі теперішні негаразди, останнім сміятимусь я. Бог завжди допомагає першопрохідцям, панове, то відомий факт. Істинно кажу вам, сотня років мине, і ніхто не згадає, що вози колись волами чи конями запрягали. І паротяги усюди будуть, і кожен матиме власний невеличкий цепелін, аби плавати повітрям де і коли йому заманеться... Лише одного мені шкода — на власні очі не побачу, як те буде і як насправді житимуть люди через сто років!
Северин не помітив, як натхненна промова захопила його. Чумак оповідав так гаряче і переконливо, що хотілося вірити в таке майбутнє. Джура, на відміну від Тиміша, і справді побачить, як воно буде через сто років... Але в іншій подобі.
— Щось я запатякався. Вибачте старому базікалу, це все через душевні переживання, панове характерники! Нечасто мене грабують і ще рідше випадає честь пригостити вовчих лицарів. Нумо, прошу — почастуємося, чим Бог послав!
***
— Справжній герой! — покивав Савка. — Завдяки твоїй звитязі й сміливості ми зараз спробуємо найкраще вино безкоштовно. А це, погодьтеся, завжди приємно, навіть коли маєш повний золота гаманець!
Мустафа провів ватагу до затишної кімнати, завішаної ковдрами. Двері тут були такими вузькими, що широкоплечому Яремі довелося проходити боком. У залі не було ані стільців, ані стола, лише багато подушок прямо на килимах. По кутках у горщиках зеленіли невеликі пальми.
— Бусурмани, — несхвально прокоментував Гнат і влігся на шість подушок одразу.
Савка замовив наргіле, яке принесли разом із карафою вина та фруктовим асорті. Ярема замовив чебуреків, і під нехитру вечерю говорили за цех чумаків, цепеліни, іноземців, після чого перескочили на смерть.
— Хочу, щоби мене на березі річки поховали. Але так, щоб без сраних верб навколо, — сказав Гнат, обгризаючи качан від груші.
— Чому без верб?
— Щоб голі русалки приходили гойдатися на моїх гілках, — розплився слобожанин у посмішці.
— Мене поховають у родинній діброві Ярових, — Ярема добряче затягнувся та випустив хмарисько диму. — Там уже десятеро дубів ростуть.
— А мене покладуть поруч із дубом Мамая, як усім зрозуміло, — Савка підняв тост за самого себе.
— Не знаю. Не задумувався, — мовив Северин.
— Хай поховають там, де буде потреба Ордену, — відповів Пилип, який відмовився від вина та пив натомість сік.
— Ви чули? Відповідь наче з якогось підручника взірцевих сіроманців, — сплеснув руками Савка. — Він стане осавулою скарбничих, присягаюся! Можу забитися з будь-ким на сотню дукачів.
— У тебе таких грошей ніколи не буде, — розсміявся Ярема.
Деригора презирливо форкнув.
— Ти просто розумієш, що програєш! Це ж викапаний Панько за молодих років.
Пилип стенув плечима.
Попри щедрі чайові вечір обійшовся ватазі дешево. Вирішили, що наступного дня вони подвоять зусилля з розтринькування грошей.
Уранці знову не могли добудитися Ярему. Спільними зусиллями його підняли з ліжка, ситно поснідали в ресторані при готелі, а звідти рушили на нову прогулянку.
— Льоди! Льоди! Найкращі фруктові солодкі льоди у цей задушливий день!
Характерники придбали морозива та зосереджено поглинали його, намагаючись не накрапати на кунтуші.
— О, диви! — зрадів Савка, тицяючи пальцем у бік площі. — Могильники з володчиками битимуться!
Гурт із двадцяти студентів із гиканням та вереском налетів на інший гурт, який стояв по той бік Контрактової площі. Закипіла бійка.
— Цікаво-цікаво, — Яремині очі заблищали. — А участь беруть всі охочі?
— Тільки студіозусам можна, — відповів Савка. — Бачиш? То спудеї Могилянської академії чистять писки вихованцям університету Святого Володимира, а ті, попри всі християнські настанови, доволі агресивно чистять писки навзаєм.
Колотнеча тривала пару хвилин, коли з сусідньої вулиці вигулькнув ще один юнацький гурт — на відміну від юрби бурсаків, у зеленому однострої.
— О, кашкети! — ще більше зрадів Савка. — Браття, ми стали свідками нечастого видовища. Це наче парад планет. Повірте, таке не побачиш щодня!
Студенти Могилянки та Святого Володимира вмить забули розбрат і строкатою зграєю налетіли на хлопців у зелених мундирах, які з готовністю прийняли їх навкулачки.
— За будь-яких умов студенти разом б'ються проти кадетів військового ліцею. Інакше ліцеїсти їх просто знищать, — на тому Савка доїв морозиво.