— Чому вони б'ються? — спитав Пилип.
— Кажуть, що все заради кохання прекрасних вихованок інституту благородних дівиць, — відповів Савка. — Але, як бачиш, панянок тут немає, і насправді то просто давня традиція, що з'явилася тут задовго до створення інституту благородних дівиць. Зрештою, які потрібні резони, коли молоді люди просто хочуть натовкти одне одному пики?
Бризкала кров, тріщав одяг, хрустіли щелепи. Перші побиті валялися на землі, хрипіли й стогнали, затуляючи голови і намагаючись відповзти подалі від вируючого натовпу. Крім характерників, за видовищем спостерігала вся площа, а деякі чумаки робили ставки.
— Благородні панянки, кажеш... А де той інститут дівиць? — Гнат підкрутив вуса.
— Якщо бути відвертим, у ту пору мене ці питання не цікавили. Але самих інституток я бачив: пурхають гурточками в кілька осіб, зазвичай у супроводі якоїсь висушеної матрони. Припускаю, де ми їх можемо зустріти ввечері. Провести?
— Питаєш!
Пронизливо засвистіли, і до гомінкого звалища побіг загін у синіх мундирах.
— Сердюки зіпсували хлопцям усю розвагу, — розчаровано махнув рукою Савка. — Можна йти.
Студіозуси кинулися навтьоки, сердюки без особливого завзяття спробували когось наздогнати, але передумали та почали збирати поранених, які не встигли покинути поле битви.
Характерники гуляли вуличками, купували дрібнички, їли солодощі та пили пиво, розмовляючи про все на світі. Тільки Пилип та Гнат старанно уникали зустрічатися поглядами.
— Газета! Свіжа газета! Нова битва Смарагдової Орди та Китайської імперії! Читайте останні новини!
Пилип сховав варган, на якому вигравав імпровізовану мелодію, придбав газету та сховався за шпальтами. Савка перехопив руку іншого малого, що крутився позаду нього, прошипів «не займай, негіднику», і коли переляканий злодюжка накивав п'ятами, обличчя брата Павича раптома змінилося:
— Так от, чому він мене взяв, — пробурмотів він.
— Про що йдеться? — поцікавився Северин.
— Про... — Савка з посмішкою відмахнувся. — Не звертай уваги, брате. Інколи розумієш дещо важливе, лише коли збагнеш самостійно.
Ярема також придбав газету, пробігся по статтях і, розкурюючи люльку, заявив:
— Пишуть, що верховний хан Смарагдової Орди, якого звуть перенародженим Темуджином, носить на грудях чарівний смарагд, завдяки котрому живе більше ста років.
— Гівночари, — авторитетно прокоментував Гнат.
— Наші розвідники не можуть цього підтвердити, — промовив Пилип із-за газетної огорожі. — Чингізхана охороняють так, як гетьманові не снилося. До його шатра навіть за милю не підібратися.
Незадовго до присмерку характерники завітали до ботанічного саду, де, за словами Савки, ввечері можна зустріти прекрасних інституток.
Сад потопав у деревах, привезених з усіх усюд, пахнув квітами та пізнім літом. Кияни прогулювалися, відпочивали на лавах, старий художник малював пейзаж на одній з алей, а Гнат придбав у квіткарки цілий кошик троянд та дарував квіти жінкам навколо.
У нього лишалося ще кілька троянд, коли Савка вказав на гурт із чотирьох дівиць: модно вбрані панянки тримали мереживні парасольки від спеки та невеличкі капелюшки, причеплені до ідеально укладених зачісок.
— Вони з інституту, готовий закластися. І без жодного супроводу! Це великий шанс, браття.
Гнат підкрутив вуса та рушив до дівчат, Ярема та Савка пішли за ним, струшуючи пил з кунтушів. Северин потягнувся було слідом, але побачив, як Пилип сів на лавку, і несподівано для себе присів поруч.
Бойко галантно подарував решту троянд дівчатам та почав розмову, Савка експресивно розмахував руками, Ярема статечно вклонився. Панянки посміхалися, роздивляючись залицяльників.
— Чого ти не з ними? — спитав Пилип.
— Гадки не маю, про що говорити. Та й... маю дівчину, яка з голови більше року не лізе, — відверто відповів Северин. — А ти чого тут?
— Не бачу сенсу.
Компанія повернулася в їхній бік, Савка заклично махнув, але Северин заперечно похитав головою. Дівчата зацікавлено намагалися їх роздивитися.
— Поясниш?
— Вони з іншого світу, — знизав плечима Пилип. — Наші дороги перетнулися випадково у ботанічному саду, в якому я навряд чи колись побуваю знову. Навіть якщо зробити неймовірне припущення, що мої інтереси та погляди на життя збігаються з якоюсь з них, то нам все одно не бути разом.
— Чому?
— Брате, чи ти справді думаєш, що бодай одна з них мріє про чоловіка-характерника? Який вдома буває часто, як матрос дальнього плавання? Який може загинути щодня, як солдат на війні? Який забере сина, аби перетворити його на таку саму почвару? Ні, дівчата бажають іншого життя. Зараз вони мило щебечуть, бо стоять поруч цікавого і невідомого. Загадкові парубки у чересах із трьома клямрами, справжні перевертні, живі чаклуни... Але одружаться вони з іншими.