Дівчата зробили кніксени, характерники розкланялися, і панянки попливли геть, весело сміючись. Ватагапроводила їх довгими поглядами.
Гнат був неймовірно задоволений.
— Я у смаглявки спитав адресу університету, — повідомив він Северину. — Писатиму їй листи тепер. Орися! Така цукерочка. Ех, та в порівнянні з нею всі ті дівчата з шинків — страхопудала! Вона стане моєю дружиною.
— Коли рак на горі свисне, — погодився Савка.
— Зараз гепну так, що срака твоя свисне.
Поки Ярема та Савка пояснювали Гнату, від чого пристойні дівчата червоніють, і яких слів у спілкуванні з ними варто уникати, Северин задумався над листом. Може, настав час написати Ліні?
— Як будемо у Львові, помилуєтеся нашим квітником. Тамтешні модниці не гірші за парижанок!
— А що, Малюче, ти собі когось вподобав?
— Вподобав... Але мамуньо до двадцяти п'яти заборонили самостійно шукати дружину. До того часу вони приглядатимуть партію з відомого роду, яка погодиться на чоловіка-характерника...
— І якщо не знайдуть?
— Тоді я вільний одружитися з ким забажаю, — Ярема скис. — Але за декількох умов... Давайте не будемо про сумне.
— Будемо про веселе! Добре, що брат Еней купив квіти, вони поклали чудовий початок розмови, — зауважив Савка. — Парубок моторний і хлопець хоч куди козак!
— Не підлабузнюйся, — відмахнувся Гнат.
Вечірнім садком ходили ліхтарники. Деригора кілька секунд вдивлявся в яскравий світоч, після чого розплився у хитрій посмішці.
— Маю чудову думку, як протринькати ще грошей, — оголосив він. — Враховуючи, в якому піднесеному стані ми після такого чудового знайомства... То є певний сенс продовжити вечір у солодкому жіночому товаристві, еге ж? Є тут один чепурний будиночок із червоними ліхтарями...
— Ідемо, — Ярема не коливався ані миті.
— Що за червоні ліхтарі? — не зрозумів Гнат.
— Там застеляють, — пояснив Савка.
— О, курва! Як по шинках?
— Краще, брате, значно краще. Брате Щезнику, брате Цицероне, чи ви з нами?
— Варган. Ні.
— Дякую, але без мене.
— Зізнаюся: на пана Олефіра я не покладав жодних надій, але двохвостий мене здивував, — округлив очі Савка. — Дозволь поцікавитися, чому ні?
— Не дозволю. Бажаю вам гарно розважитися.
— Все зрозуміло — заручник світлого кохання. Побачимося зранку!
Савка повів Ярему та Гната до вуличок, серед котрих ховався будинок із червоними ліхтарями, а Северин з Пилипом повернули до готелю. Дорогою Северин купив кілька листівок із кольоровими панорамами київських місцин.
Він повечеряв на самоті, після чого кілька годин вигадував листа: вимастив пальці у чорнилі, змарнував купу паперу, випив кілька філіжанок кави, що замовив до апартаментів, і зрештою вимучив кілька рядків:
Вибач за порушене слово, Ліно.
Але я не можу забути тебе. Попри час та зусилля.
Хочу, аби ти про це знала.
Северин
Він уклав листа разом із листівками, запечатав конверт, написав адресу Соломії та позначив «Ліні», після чого спустився до холу та віддав портьє. Той запевнив, що поштар забере листа до світанку, і Северин ліг спочивати з почуттям виконаного обов'язку.
За сніданком трійця ділилася інтимними подробицями нічних походеньок.
— Курвин дім! Найкраще місце, в якому мені доводилося бути, — Гнат був у захваті. — Це вам не засрана корчма з кривенькими качечками! Приймають як шляхтича, всі дівчата вишикувалися, наче лялечки, білизна як павутинка, посміхаються, зубками блищать, поглядами поїдають... І по кишенях не нишпорять!
— Заклад — вища кляса, — погодився Ярема, поглинаючи тістечко. — Хоча у Львові є кращі. Але дарма, що ви не пішли з нами, братики.
Пилип знизав плечима і Северин повторив за ним.
— Зізнавайтеся, хто скільки разів подужав? — розпитував Савка.
— Мені трьох вистачило, — мовив Яровий та сумно зітхнув. — Тепер маю сповідатися.
— Чотири, — звітував Гнат.
— Слабо, браття, слабо, — Савка похитав головою. — Вас ніколи би не прийняли до Ордену, якби дізналася, що ви такі шмаркачі. Я от подужав сім разів!
— Брехло, — гмикнув Гнат і витер масні руки просто об скатертину, чим неабияк шокував офіціанта поблизу.
— Не ображай мене недовірою, брате! Чисту правду кажу. Бідна моя коханочка, обличчя спочатку було таке перелякане, задоволення ніякого, питаюся — ти чого? А вона мені каже, мовляв, заходив до них якось сіроманець, так він на дівці прямо на вовка перекинувся. То вона думала, що таке в кожного. Я розсміявся, пояснив, що то маячня та забобони, після чого, браття, стало все чудово! — оповідав Савка, присьорбуючи чай. — А потім і втретє, і вчетверте...