— Я у дитинстві до біса боявся п'яних, — Гнат гупнув себе по грудях. — Уявляєш? Вони, курва, поводилися непередбачувано, рухалися дивно, розмовляли нерозбірливо... Розумієш? Малому таке до всрачки страшно! Я перестав боятися, коли першому роз'юшив носа. А тепер я виріс... І подивись, що зі мною стало! Йохане життя! На кого я, холера, перетворився?
— На кого?
— Я сам п'яний! — Гнат смикнув себе за вуса. — Жалюгідний вар'ят!
Ярема люто розмахував пірначем і ревів, що він ясновельможний.
— Чернь! Холопи! Бидло! Смерди! Де та потороч із хрестами нашитими? Навчу їх манер!
Шляхтич спересердя випустив пірнача, спробував його підняти, впав сам, випростався, розквіт у посмішці і почав розкидатися монетами.
— Знайте шляхетську щедрість Ярових! Равич, пся-крев, Равич! Сію-вію засіваю...
Северину сподобався такий широкий жест і він теж взявся засівати грошима, як раптом з'ясувалося, що його капшук порожній, але характерник не засмутився.
— Пилипе, дай грошей засіяти.
— Не дам.
— Северине! Брате, — Савка завис на кілька секунд у непевній мовчанці. — Щ-щ-щиглик.
— Щезник.
— Та байдуже. Розбий нам парі! Піду та знайду тих злостивих покидьків... Переможу підступних викрадачів молодих характерників! Не будь я герой Савка Деригора!
Гнат хитав головою і сам похитувався разом із нею.
— Ти, Павичу, чванько й базікало, який власного прутня у штанях не знайде.
— Будь свідком, Северине!
Чорнововк непевним рухом, ледь не влучивши Гнату по носі, засвідчив їхній заклад.
Останнє, що пам'ятав Северин того вечора, — як Савка, погойдуючись, зникає у темряві.
Розділ 5
Розплата прийшла на ранок.
Северин спробував розплющити очі. Очі не підкорилися. Він спробував вдруге. Очі ніби чавуном залило. Северин відступився.
Як же кепсько! Не порівняти з пеклом першого обернення, але... Лишенько, як же погано. Ніколи не треба так пити.
Зосередитися. Розплющити очі та нарешті побачити, де він. Ох, будь проклята горілка... Северин застогнав, доклав волі — цього разу повіки неохоче розклеїлися.
Від світла у скронях запульсувало, у лобі загуло, а візія світу попливла непевними брижами. Виявилося, що хтось дбайливо уклав Северина у ліжко в його апартаментах, проте не був аж настільки люб'язним, аби позбавити одягу та взуття.
Поруч на столику блищала порожня кришталева карафа — така красива і така безкорисна. Северин ковтнув неіснуючу слину і знову застогнав, шкодуючи, що не знає жодних чар проти похмілля.
У коридорі почулися оглушливі кроки. Характерник скривився. Як він не помічав, що у цьому триклятому готелі такі скреготливі паркети? Здавалося, що марширують прямо по мізках.
До апартаментів Олефір зайшов без стуку.
— По нас приїхали, — він не витрачав часу на привітання. — Через годину маємо бути напоготові.
— Брате, — язик шкрябав пересохлого рота. — Просто приріж мене та й поготів...
Северин відвернувся та роздивився решту кімнати: наче все ціле. Він точно люто рубав щось — або когось — шаблею. Чи то був не він? Замість спомину зяяло чорне провалля. До дідька! Добре, що шабля не загубилася та валялася поряд із порожньою пляшкою з-під горілки. Клята горілка...
— Вставай, — Пилип ніяк не відреагував на прохання побратима. — Мені потрібна допомога, аби добудитися Ярового. Енея цим турбувати не хочу.
— Не можу встати... Не тупочи так, по скронях гамселиш... Ненавиджу все це, Господи, ніколи так не питиму. .. Яке завдання, який Орден, я хочу померти...
Олефір, не звертаючи уваги на скиглення, насилу зіп'яв його на ноги та підвів до ванни, відкрутив холодний кран. Голова Северина зі стогоном полегшення пірнула у воду, а Пилип притримував решту тіла від пірнання слідом за головою.
Біль у скронях заледенів. Він хлебтав воду кілька довгих секунд, після чого отримав здатність так-сяк мислити та рухатися.
— Чорт із тобою. Гайда до Малюка.
На пробудження Ярового пішло втричі більше часу. Шляхтич хропів, як невеличкий паротяг, і навіть на поливанку не реагував — допоміг лише лоскіт під пахвами. Пробуджений Ярема кинувся шукати пірнача, знайшов його під ліжком, перехрестився та заспокоївся.
— Татів пірнач! Родинна реліквія, — пояснив він. — Мені мамуньо за нього голову відірве.
Гнат мав вигляд неприродно блідий, його оселедець розхристався, а вуса обвисли, наче у старого кота. Він дивився на світ недобрими почервонілими очима.