Самійло наблизився і сказав тихо:
— Старий хрін зветься Марко Вишняк, він важливий інформатор Ордену. Потребує на певний час залягти на дно. За чотири дні ви маєте доправити його до Волинського полку, Луцького паланку. У Метельному, що поблизу Олицького замку, у корчмі «Чортополох» вас чекатиме гурт, який забере інформатора далі. Ватага гурту звуть Петро Чорний, таємне ім'я Кремінь. Щодня ви мусите звітувати надвечір йому та мені — я, до речі, брат Полин. Їхати треба повільно, уваги не привертати. Ватажком призначаю брата Варгана. Тепер узгодимо маршрут.
Брат Полин довго розповідав, якими дорогами потрібно їхати від паланку до паланку, де їсти, де зупинятися на ночівлю, демонструючи кожний пункт на мапі. Северин загубився в його розпорядженнях десь на половині дороги, але не перепитував і байдуже слухав далі. Ярема дивився на мапу скляними очима, Гнат просто відвернувся. Один Пилип слухав уважно та відтворив маршрут у власному атласі, на що Самійло задоволено кивнув.
— Як бачите, я навмисно оминув усі великі тракти, міста й містечка. Зайва увага ні до чого, не забувайте про це, — напучував старший характерник. — Уважно стежте навколо. Якщо є підозра на хвіст, то відразу міняйте дорогу та перевіряйте. У разі підтвердження підозри негайно сповіщайте мене найближчим дубом та чекайте на місці нових вказівок. Не нападайте, якщо вас не атакують першими. Якщо є підозра на засідку, то не пріться в неї, а повертайте та об'їжджайте іншим шляхом. На всіх ночівлях хтось мусить перебувати у кімнаті разом із паном Вишняком та охороняти його особисто. На третю ніч, яку заплановано на полі, обов'язково поставте зміни чатових.
Самійло говорив нешвидко, проте без жодної паузи, і Северин не встигав усе перетравити.
— Нагадую, що всі, навіть найменші, події та зміни маршруту, мають бути згадані у повідомленні брату Креміню і повідомленні брату Полину щовечора. У разі надзвичайної ситуації, смертельної небезпеки, бою, поранення, тощо — після повідомлення чекайте відповіді біля дуба. Все зрозуміло?
— Які шанси нашого переслідування? — спитав Пилип.
— Шанси невеликі. Ніхто би не віддав в руки зелених юнаків мішень для вбивць, самі розумієте. Але це не значить, що можна розслабити череси. Небезпека чигає там, де очікують її найменше.
Пилип поставив ще кілька запитань, Самійло відповів, але Северин розгубив останні залишки уваги та намагався заглушити ненависні молоточки в скронях.
— До пана Вишняка ставитися поштиво! Він чиряк на сраці, але цінний агент Ордену. Тому не чубіться, але й не дозволяйте дідуганові командувати. Ви тут головні. Нове доручення отримаєте після того, як віддасте Вишняка брату Кременю. Питання?
— Ми, брате Полин, вночі трохи погуділи, — почав було Ярема.
— Це помітно.
— Коротше кажучи, грошей катма, — закінчив Гнат, який не любив довгих розмов.
Книш дістав капшука, вдвічі меншого за той, що видавав Колодій.
— Це ваш аванс за вересень. Частку втікача можете розділити між собою — як повернеться, буде йому наука. Ще питання?
Юнаки тужливо дивилися на худого гаманця.
— Ну, браття молодії, бажаю успіху! Всі через це проходили, — розсміявся Книш. — Нехай Мамай допомагає.
Він застрибнув на коня та бадьоро поїхав, на останок махнувши рукою пану Вишняку.
— Через що всі проходили? — кволо перепитав Ярема. — Через похмілля?
— Через біль та приниження, — відповів Северин.
— Лайно собаче, — сказав Гнат.
— Довго ми тут будемо шмарклі жувати? — голосно спитав Вишняк. — Чи може, нарешті поїдемо?
Так безславно вони покинули столицю.
Години за три стан Северина поліпшився: ватага їхала кроком, погода стояла свіжа, біль поступово розсіявся і на обіді Чорнововк ризикнув поїсти курячої зупи. Живіт забурчав, але підношення прийняв. Ярема наминав подвійні порції з властивим йому апетитом і тільки Гнат обмежився холодною водою. Принаймні він більше не був білим як сир.
Пан Вишняк, або ж На-Сраці-Чиряк, як прозвався з легкої руки Самійла Книша, за перші три години цілком і повністю виправдав своє прізвисько. Старому не подобалося геть все на білому світі.
Северин дивувався, як Вишняк узагалі дожив до своїх років із такою феноменальною нелюбов'ю до життя; можливо, він мав глибоке переконання, що без його взірцевої особистості світові не лишилося би жодного поважного резону для існування.
— Може, перестанеш гав ловити та почнеш дивитися на дорогу? — спитав Северина.
— Не смали люльку! У мене хворі легені, а від твого диму сухоти, — наказав Яремі.