— Мене перемагають, — казав Гнат, — тільки двоє: тато і сестра.
У порівнянні з Катрею, стверджував Бойко, він напрочуд світла та добра людина. Коли слобожанин промовив це декілька разів, Северин усерйоз задумався, як би ніколи в житті не зустріти пекельну Катрю.
— Боїшся? І правильно робиш. Співчуваю її нареченому, — Гнат здригнувся. — Коли Катрі в голову вбрикне одружитися, вона просто під'їде до хлопа, якого вподобає, та поставить перед вибором: або мати її за дружину, або вона відрубає йому обидва вуха та прутня на додачу.
— Не хотів би я бути тим хлопцем, — промимрив Северин.
— А вона красива? — поцікавився Ярема.
— Як дияволиця.
Свою частину угоди Северин виконував, старанно вичитуючи послання Гнатового серця до коханої цукерочки Орисі, записані вульгарщиною з купою помилок. Першого листа він змусив переписувати п'ять разів, доки той не набув пристойного вигляду.
— І чому це так важко, — зітхав Бойко, вивчаючи покреслені рядки.
— Спробуй, брате, почитати якусь іншу книгу, — обережно запропонував Северин. — Бо у тебе правильно написані тільки цитати з «Енеїди».
— Інші книги лайно, — безапеляційно відрубав Гнат.
— Навіть якщо їх написав майстер Котляревський?
— ...Ти — підступний чортяка.
У наступному місті Гнат надіслав листа з кількома пелюстками троянд, поставивши зворотною адресою штаб скарбничих у Буді: вони пересилали листи вічно мандрівним характерникам у потрібні місця.
Ярема рушив сповідатися до найближчої церкви. Повернувся він без настрою, бо храм виявився православним, і коли священик дізнався, що Яровий з католиків, то відмовив у сповіді. З горя грішний шляхтич пішов до банку, а звідти до крамнички, де накупив торбу цукерок та пригощав усю ватагу.
— Мамуньо надіслали грошей, — пояснив сумно він.
Попри бадьорий вигляд Ярема страждав від розбрату між Гнатом і Пилипом. Його добре серце не витримувало постійної мовчазної війни між ними; його гнітило, що він ніяк не може те залагодити. Але у миті, коли Яровий відволікався, що виходило у нього доволі часто, він радів життю та широко посміхався.
Пилип проводив вільний час переважно за читанням або ж грою на варгані, а рота розтуляв виключно за необхідності. Єдина спроба Северина потеревенити зазнала нищівної поразки.
— Що читаєш? — спитав він якось, під'їхавши до Пилипа.
— Про мотори внутрішнього згоряння, — відповів таврієць і підняв погляд на Северина.
— Цікаво?
— Так. Ще питання?
— Ні, — Северин відчув себе бовдуром і дав собі обіцянку ніколи не заводити з таврійцем розмов.
— Не ображайся, — кинув Пилип йому навздогін. — Я не вмію розмовляти, як це заведено. Тому й мовчу.
З плином днів їхні пригоди у столиці стали нагадувати сон.
Коли Чорнововк уздрів вказівець, на котрому були зазначені Старі Сади, думка побачити Ліну прийшла сама по собі. Северин відмахнувся, але думка повернулася і набридливою мухою вперто дзижчала у вусі.
Ти думаєш про неї, ти сниш нею, ти мрієш про неї — то ось вона, неподалік, лише проїдь трохи, хіба це завелика платня? Хіба не маєш три клямри, хіба не можеш ухвалювати власні рішення? Якщо зараз проїдеш повз, то мучитимешся до кінця віків і картатимеш себе, що був слабкодухим та побоявся скористатися шансом, коли мав його...
Думки, наче голоси у печері Потойбіччя, ґелґотіли без спочинку, і Вишняк знову нагримав на нього.
— Як такий причмелений золоту клямру отримав? — обурений призначенець бризкав слиною. — Доведеш мене, брате Щезнику, ой доведеш, і розмовлятиму з тобою виключно запотиличниками!
Марко заощаджував на корчмах, тому часто ватага ночувала просто неба. Ярема зібрав грибів, Пилип уполював кілька куріпок, і по вечері характерники тягнули жереб чатування.
Чорнововк мав чергувати передостаннім, Бойко останнім. Северин відвів Гната вбік і пошепки попросив помінятися чатуваннями.
— Навіщо це тобі? — зіщулився слобожанин. — Тікати надумав?
— Дівчина, якій я писав, — Северин вирішив сказати чесно. — Вона тут живе неподалік. Хочу її побачити... А потім одразу повернуся.
Кохана дівчина була серйозним аргументом для Гната.
— Неподалік — це де?
— У Старих Садах.
Бойко витріщив очі та сплеснув руками.
— Срака! Ти з глузду з'їхав?!
— Тихше, не привертай уваги.
— Туди миль зо двадцять звідси! Ти нас потім не наздоженеш!
— Мій Шаркань несе як вітер.
— У макітрі твоїй вітер! Знаєш, що На-Сраці-Чиряк за такий непослух зробить?
— Знаю. Але все одно поїду, — Северин стиснув кулака. — Павич зміг, а чим я гірший?