Мотузка затріщала.
Вовчиця напала, вовк відстрибнув, але поранена лапа не витримала. Він незграбно простерся на животі, відкривши загривок для фатальної атаки. Вовчиця кинулася вперед.
Мотузка розірвалася. Северин поворушив пальцями, повільно розтер болісні синці на зап'ястках. У деяких місцях шкіра запалилася та почала наривати.
Зненацька вовк рвонув навсіч. За мить очі вовчиці наповнилися усвідомленням підступного прийому, вона спробувала ухилитися, але було занадто пізно — вона летіла прямо в пастку. Ікла вгризлися у сіру шию.
Северин охнув.
Тіло вовчиці упало, заскавучало, брикнуло лапами, намагаючись відкинути ворога. Але ікла тримали міцно. Її лапи безпорадно зривали траву і розкидали землю навколо, затим рухи сповільнилися, смикалися безпорадно та безладно, з горлянки донеслося скімлення. Вовк смикнув пащекою кілька разів, затим кілька кроків протягнув суперницю за шию, допоки її квиління не змовкло.
Северин отетерів. Тіло Ярослави затремтіло, розізлив лося, почалося останнє перетворення.
Ігор Чорнововк убив забагато людей, аби програти у битві один на один. Він полював роками і ніхто не віддавав свого життя без запеклого бою. Ярослава, певно, стала одним із його найскладніших випробувань, але навіть попри поранення досвід та виваженість взяли гору над материним відчаєм та жагою помсти.
Ігор Чорнововк завжди перемагав.
На відміну від нездари-сина. Зараз батько перекинеться та промовить якусь колючу фразу.
Вовк відірвався від розтерзаної жіночої шиї та поволі розвернувся до юнака. Видовище було страхітливе: чорна примара, хутро дибки, вимащена кров'ю пащека. Багряні очі незмигно дивилися на Северина.
Від цього погляду стало моторошно. Страшніше, ніж коли Яра Вдовиченко приставила піштоля до лоба. Тепер її волосся зламаним віялом розпалося по траві, а її кров стікала по вовчій пащеці.
Багряні очі дивилися незмигно. Щось було не так.
— Батьку, — несміливо промовив Северин.
Гаряча кров парувала у повітрі. Вовк, не відриваючи погляду від юнака, опустив писок до землі. Напружив м'язи, притис вуха до голови.
— Батьку, — повторив Северин голосніше, відчуваючи, як затрусилися ноги.
У відповідь почулося гарчання. Вовк кілька разів хльоснув по боках хвостом. Він готувався до нападу.
— Батьку! — крикнув Северин розпачливо.
Вовк кинувся на нього.
«То страшна, скалічена потвора, у підвалинах якої жевріє людська свідомість. Вона намагається заглушити її, полюючи на людей, упиваючись їхніми життями. Страшне чудовисько, в якому треба бачити лише небезпечного ворога, а не колишнього брата. Його потрібно вбити заради нього самого».
Вовк стрибнув.
Зараз Ігор уб'є його та зникне в хащі, аби продовжити полювання на людей, але тепер без жодного списку. Зараз...
Рука Северина, що досі тримала батьківського ножа, подалася вперед, сама, без наказу, як тренувалася робити тисячі разів. Він дивився, ж сріблястою рибиною лезо зривається у політ та пірнає вістрям хижакові між груди.
Передні лапи ударили Северина в плечі, повалили на землю. Він забився спиною, схопив вовка за шию та стиснув її. Вовк кілька раз люто смикнувся і ослаблені полоном руки зіскочили. Вовк завмер із роззявленою пащекою. На обличчя впала тепла слина. От і все, подумав Северин.
Погляд зустрівся з багряними очима. Очі кліпнули.
Северин відчув, ж на нього струменить кров з-під срібного ножа. Важке тіло вовка розм'якло та безвільно повалилося набік.
Гаряча кров.
— Батьку! — закричав Северин, підвівшись навколішки.
Вовче тіло пішло хвилями, налилося новою формою, з хрускотом виросло. Хутро репнуло, кінцівки стрімко перетворилися на людські. Шкіру вкривали численні рани.
Ігор ковтнув повітря, немов після глибокого пірнання, і розплющив очі. Власні очі.
Про що думає людина в останні секунди життя? Боїться? Жалкує? Молиться? Згадує найкращі миті? Підбиває підсумки? Плекає надію? Намагається відвернути невідворотне?
Секунди, яких раніше не помічав, перетворюються на дорогоцінний скарб. Смерть, яка здавалася примарною на далекому обрії, раптом стоїть перед тобою.
Поряд із нею забувається неважливе і чіткими обрисами постає головне. Лишаються останні слова, які потрібно промовити, слова, що стали найголовнішим підсумком, до чого, зрештою, звелося твоє життя.
Батько подивився на Северина, спробував підняти руку до ножа в грудях, але та ледь поворухнулася і безсило впала на траву.