— Він мав на увазі оце, — Северин неохоче дістав таляр та передав командувачу. — Знайшов її на землі.
— Вирішив не повертати?
— Якби вони ввічливо поводилися, то повернув би.
Марко уважно розглянув монету, кивнув і обережно віддав Северину.
— Я теж засмутився би його втраті. Колекційний таляр вартує бійки.
І призначенець поїхав собі вперед. Северин здивовано подивився в спину Вишняку. Він очікував прочуханки, але натомість уперше побачив у командувачі... людину?
Гнат на здивований погляд Чорнововка вишкірився.
— Старий чорт натякає, що за можливості тебе відгамселить і забере таляр собі.
— Добрий ти хлопець, брате Енею.
— У Дикому Полі всі такі, приїзди на гостину.
Северин сховав таляр до невеличкого таємного гаманця, що носив на тілі під сорочкою. Скільки інколи може вартувати невеличкий шматок металу!
Надвечір розбили табір просто неба.
— Щезнику, Малюче, Енею! Нумо до мене, — покликав Пилип.
Не виказуючи здивування, юнаки підійшли до таврійця. Той тримав у руках лука, а на спину закинув сагайдак.
— Гайда перемовимося, — прошепотів Олефір ледь чутно.
Він рушив до поля, а решта потягнулися за ним.
— Куди це ви зібралися? — здивувався Вишняк.
— На полювання, — відгукнувся Пилип.
— Ти завжди один на полювання ходиш, навіщо тобі ці троє?
— Треба ж їх колись навчати.
Брати вийшли у сутінкове поле. Пилип жестом наказав зупинитися, накинув стрілу на тятиву, обернувся і сказав:
— Чекайте тут. Без галасу.
Ярема та Северин розкурили люльки, Гнат жував травинку. Пилип повернувся через десять хвилин із підстреленим кролем.
— Вчитель полювання із тебе не дуже, братику, — зауважив Яровий.
— То було сказано, аби не викликати підозри у Вишняка.
— Я жартував... Не зважай.
Северин одразу перейшов до справи.
— Мусимо їхати на зустріч, — рішуче мовив він. — Треба лише правильно донести до Кременя та зробити це сьогодні, без зволікань.
— Точно. їхати туди дня зо два, — погодився Гнат.
— Я теж хочу скоріше побачити Павича, але чого не можу второпати: що ж він такого дізнався? — мовив Ярема. — Що змусило його залягти під очерет? У мене самі питання...
— Відповіді у Савки, — відповів Чорнововк. — Треба поїхати та дізнатися.
— Погоджуюся з братом Малюком. Це дуже дивне послання, — додав Пилип. — У мене також є певні сумніви і багато питань. Я волів би знайти відповіді перед зустріччю.
— Про що мова? Які ще питання, які сумніви? — Северин думав, що вони вирішать усе швидко. — Тут і обговорювати нема чого!
Гнат своїм виглядом випромінював ті самі почуття.
— Першого листа Павич надіслав брату Енею, бо з ним побився об заклад, — нагадав Пилип. — А другого він надіслав брату Щезнику.
— Чом й би ні? — розвів руками Северин. — Я ж розбив їхній заклад.
— Я теж так спочатку подумав, — погодився Пилип. — А потім згадав фразу «вони приховують смерть твоєї мами».
— І що з нею?
— То був гачок, — таврієць уважно на нього подивився. — Розумієш? Нині тобі кортить дізнатися більше, ти готовий мчати світ за очі.
— Звісно, — не сперечався Северин. — А тобі хіба не кортить?
— Бачиш? Мету досягнуто. Без жодних сумнівів ти стрімголов прагнеш їхати на зустріч. Це і є гачок.
— Не розумію, до чого ведеш. Ти у чомусь сумніваєшся, брате Варгане?
— Так, — кивнув Пилип.
Гнат сплюнув.
— Мене тривожить відсутність конкретики, — продовжив Олефір. — Що за небезпека? Від кого йде?
— Сказано ж, уся верхівка Ордену, — нагадав роздратований Северин.
— Це надто загально.
— Бо він писав поспіхом і не мав часу на подробиці.
— Звідкіля тобі знати? Ти виправдовуєш і захищаєш його повідомлення, тому що воно зачепило тебе. А я намагаюся обдумати все без зайвих емоцій.
— І як? Обдумав?
Пилип кивнув.
— Тривожний тон і відсутність доказів наштовхує на думку, що головна мета цього повідомлення — посіяти неспокій та недовіру. Я припускаю, що лист мав нас збентежити, аби ми забули про безпеку, та виманити без супроводу туди, де цілком можливо чекатиме пастка.
— Бридні! — гарикнув Гнат.
Уперше він сказав щось Пилипові з першого вечора їхнього знайомства. Він шалено вирячив очі та розмахував руками, немов млинок:
— Прискіпався невідомо до чого! Трясця! Може, він ще мав поцікавитися, як наше здоров'ячко та скільки разів ми сьогодні посрали, га? Навіщо Павичу заманювати нас у якусь довбану пастку, що ти, в біса, таке верзеш? Звинувачуєш у зраді, бо, бачте, не сподобалось, як написали листа? — Гнат затряс руками, і Северин посунувся так, аби стати між ним та Пилипом. Ярема став поруч. — Він каже, що голови Ордену приховують таємницю? Та вони сидять у таємницях як свині у багні! Це не новина. Гляньте на Кременя! Зуб даю, що він причетний. Чому вони так наполегливо шукають Павича? Попередніх зниклих вони шукали так само довго? Чому, коли зник Северин, ніхто навіть не думав, чи рушати на його пошуки? Чому це, курва, не викликає ніяких підозр?