Гнат кілька секунд переводив подих, а затим продовжив:
— Їхня головна мета — Деригора! Брат Павич викопав щось, що можна розповісти тільки опівночі у безлюдному місці. Крім нас у нього більше нікого немає, чорт забирай! А ви, заячі душі? Ставите під сумнів брата? Боїтеся почути правду?
— Не боюся. Я вже проклятий, — сказав Ярема. — Ти думаєш, Кремінь причетний?
— І до ворожки не ходи! Згадай наше знайомство. Він вдавав із себе іншу особу! Що йому заважає дурити нас далі?
— Він призначенець. То була перевірка, — зауважив Пилип.
— Ага, це він так сказав. А насправді? — Гнат рішуче махнув рукою. — Скажу так: треба менше балакати та їхати на зустріч. Я готовий почути будь-яку правду, навіть якщо після того доведеться ховатися по кролячих норах від усього куреня вартових. І мені чхати, що ви там думаєте. Якщо потрібно, то й сам поїду. Павича одного не кину!
— Не гарячкуй, братику. Хай краще брат Щезник скаже, що він мав на увазі під правильним донесенням думки до брата Кременя. Ми ж йому не скажемо, що Діва Марія своєю благодаттю надіслала осяяння з небес, і ми раптом зрозуміли, де шукати брата Павича.
— Ми скажемо частину правди, — оголосив Северин. — Я повідомлю, що отримав послання від Деригори. Місце зустрічі назву правильне. Але дату зміню на кілька днів пізніше.
Вони слухали уважно. Раптом Чорнововк зрозумів, що його місце у ватазі змінилося: раніше він був рівнею, одним із чотирьох, а після вбивства батька заробив у їхніх очах великий авторитет... І Северин вирішив ним скористатися.
— Коли Кремінь спочиватиме в обіймах Морфея, ми самі зустрінемося з Павичем, та дізнаємося, що, трясця, коїться.
— Погоджуюся, — сказав Гнат.
— Ви не прислухаєтеся до моєї думки, — мовив Пилип. Розум підказував Северину, що зауваження Олефіра мали слушність (як завжди), але він свідомо відкидав їх, бо не хотів мати жодних сумнівів у власному рішенні.
— Ти проти зустрічі? — у лоба спитав Северин.
— Аж ніяк. Але я вважаю, що Кременю треба розповісти всю правду. Ви не думали, що Савку могли примусити надиктувати цього листа?
Гнат гнівно сопів. Северин не знаходив слів для відповіді. Ярема супив брови та погладжував бороду.
— Якщо там чекатиме засідка, Щезнику?
Северин знав, як на це відповісти.
— Тоді ми її усунемо самостійно. Доведемо брату Кременю, чого ми насправді варті!
Северин дістав срібного ножа і підкинув його, як підкидав Захар — аби лезо зробило один оберт. Гнат скинув кулак із переможним кличем, Ярема кивнув.
— Пропоную голосувати, — сказав Пилип. — Хто за те, щоби розповісти брату Кременю все?
І сам підняв руку.
— Хто за те, щоб зустріти Павича без зайвих очей та розібратися з усім самостійно? — спитав Северин.
До його голосу приєднався Гнат.
Три погляди вперлися в Ярему. Той похмуро копирсав чоботом старий покинутий мурашник.
— Вирішуй, ясновельможний! Якщо буде два на два... Не ускладнюй нам життя.
— Давай, Малюче, — підбадьорив Северин.
Яровий поправив очілля і пробурмотів, не підіймаючи погляду:
— Обираю зустріч без Вишняка.
— Оце справа!
Северин та Гнат одночасно ляснули його по спині. Таврієць підібрав впольованого кроля та рушив назад до табору. Шляхтич наздогнав його з винуватим виразом обличчя.
— Братику, вибач, що я тебе не підтримав...
— Маєш право, — стенув плечима Пилип.
— Савка просив не розповідати... Шкоди не буде. А розкрити карти Кременю ми завжди встигнемо. Так же?
Пилип знову стенув плечима.
— Не ображаєшся?
— Розум не ображається, коли до нього не прислухаються.
Ярема полегшено зітхнув і поквапився змінити неприємну тему.
— Слухай, а ти завжди дичину убиваєш за десять хвилин?
— Інколи за двадцять. Буває за тридцять. Залежить від місця.
— Але ти постійно зникаєш на дві години, якщо не більше.
— Хочу побути на самоті, коли маю таку нагоду.
Яровий розсміявся та після повернення до табору заходився білувати кроля.
Северин зібрався з думками, пробубонів кілька разів заготовані фрази так, аби не збитися, та підійшов до Марка, який гострив маленького захалявного ножа.