Северин наздогнав Гната і вони помчали разом. Дерева скінчилися, молоді вовки вискочили до урочища, попереду розгледівся Марко, а далеко-далеко попереду — втікач.
Хто він? З якого куреня? Що його насправді пов'язувало з Савкою?
Він слабшає.
З урочища вискочили на поля, а потім пробігли біля невеличкого хутора, звідкіля забрехали потривожені собаки.
Приручені нікчеми.
Вони наздогнали Марка і тепер летіли трійцею. Запах крові посилювався, переслідуваний почав скидати темп... Але попереду текла річка, яку Северин не бачив, але гарно чув. Утікач прямує до неї: намагатиметься збити зі сліду.
Не допоможе.
Перед темною смугою Марко зупинився, Гнат влетів було у воду, але побачив, що інші встали та очікувально подивився на них. Марко прогарчав, вказав лапою на Северина та протягнув її у бік правої частини річки. Гнату він наказав рухатися далі, вперед, а сам поплив ліворуч.
Северин пробіг бережком і стрибнув у воду. Було прохолодно, але приємно — саме те, що потрібно після стрімкої гонитви. Без хутра він би, певно, замерз до кісток.
Навряд поранений звір витрачатиме сили, аби плисти проти течії. Северин вибрався на берег, обтрусився, здійнявши навколо себе бурю краплинок, принюхався: потрібного запаху не було. Він покрутився, пробіг ще трохи праворуч. Порожньо.
Він унизу.
Знизу по річці донеслося протяжне виття. Хтось вийшов на слід. Северин помчав із відновленими водою силами, побачив Гната, за ним — Марка, а затим повернувся сильний запах крові.
Запах здобичі.
Легка пожива.
Вовк із подертим вухом чекав неподалік. Трійця знайшла його біля самотнього дерева — той лежав, поклавши голову на лапи, і важко дихав. Коли вовки наблизилися, одинак підняв очі, із зусиллям зіп'явся на лапи та прогарчав: без бою не здамся. Його бік перетинала глибока рана. Срібний наконечник... Якби трохи ліворуч, то незнайомець нікуди б не втік.
Йому не жити.
Гнат став навпроти вовка та вищирився, Марко обережно узявся заходити праворуч. Северин вловив його маневр та пішов з лівого боку.
У вовка не було шансів. Він смикнув хвостом, голосно загарчав на Гната, клацнув іклами на Северина — двох нижніх зубів не вистачало.
Вчепися йому в горло.
На місці Марка виросла людська постать. Тільки-но вовк із подертим вухом обернувся, як кулак зацідив йому прямо між очі. Хижак упав непритомним.
— Готово, — відзначив Вишняк.
Северин за звичкою хотів викликати спогади про Ліну, як робив це від першого перетворення, але зупинився, крутнув головою, натомість згадав маму, її руки, її посмішку...
Навіть не спробував його крові!
— Я — людина.
Коли він перекинувся, Марко шепотів над пораненим вовчим боком закляття, а Гнат на нього вибалушився.
— Характерник найбільш уразливий у мить перетворення, — казав Вишняк спокійно, наче вони сиділи у таборі біля вогнища. — Але, якщо увага противника розпорошена, можна провернути зухвалий трюк. Мотайте на вуса, допоки я живий!
Марко обійшов галявину, зірвав кілька листів подорожника, поплював, заліпив борозну на сірому боці, після чого закинув вовка на карк. Він був схожим на первісного мисливця — голий, бородатий, вимащений кров'ю, зі здобиччю на плечах.
Гнат та Северин перезирнулися.
— Де тут, трясця, дорога? — пробурмотів Вишняк, роздивляючись. — А, байдуже. Ми пробігали через хутір, туди і рушимо.
— А якщо він опритомніє? — поцікавився Гнат. — Знову гепнути по довбешці?
— Він ще кілька годин не очуняє, забагато крові втратив. А потім ми його зв'яжемо.
— Що робити з нашим хутром? — спитав Северин.
— Нема часу на вогнище, — відповів Марко. — Викинь у річку.
І голий характерник із величезним вовком на спині пішов назад.
***
Лукерія завжди вставала найпершою. Поки родина додивлялася останні сни, вона тихо вбиралася, брала цеберко та йшла доїти корову. Так відбувалося щоранку протягом багатьох років, і жодна негода не могла зашкодити цьому ритуалу.
Але сьогодні його порушили.
— Хай Бог допомагає, хазяйко, — почула Лукерія.
Песики Білик і Рудик прокинулися, підвели кудлаті голови в бік прибульців та загавкали. Лукерія протерла очі: здалося, що досі не прокинулася.
За тином, наче у чудернацькому сні, що їх Лукерія бачила у дівоцтві, стояли троє голих чоловіків, укритих з ніг до маківки гусаками холоду. Стояли без жодної нитки на тілі, у чому мати народила, демонструючи розвинені м'язи. Навіть найстаріший, з сивиною в бороді, не мав на животі натяку на пивний горбок. На його плечах спочивав здоровенний непритомний собацюра, схожий на вовка.