Выбрать главу

Родині Пауер.

Усім родичам, близьким і далеким.

ПРОЛОГ

Уривок із щоденника Артеміса Фаула.

Диск 2. Розшифровка

ПРОТЯГОМ останніх двох років мені вдава­лося прокручувати свої справи без батьківського втручання. За цей час я продав піраміди бізнесмену із Заходу, підробив і продав з аукціону багатенько що­денників Леонардо да Вінчі та позбавив ельфів гар­ненької частини їхнього золота. Але моя свобода майже скінчилася. Зараз, коли я пишу, мій батько перебуває у шпиталі в Ґельсінкі, де одужує після дво­річного ув’язнення у російської мафії. Поки він ще не прийшов до тями, але зовсім скоро повернеться до нормального життя і знову контролюватиме фі­нанси Фаулів.

Коли в маєтку Фаулів будуть і мама, і тато, я не зможу непомітно втілювати свої протизаконні плани. Раніше то не було б великою провиною, адже батько був куди більшим злодієм за мене, та мама хотіла, щоб Фаула повернулися до законослухняного життя. 

Але на останню справу лишилося ще трохи часу. Мама цього не схвалить. І не думаю, щоб ельфам спо­добалося. Тож нічого їм не скажу.

ГЛАВА 1: КУБ

«Ан фан», Найтсбрідж, Лондон

АРТЕМІС Фаул був майже задоволений. Батька будь-якого дня можуть виписати з університетського шпиталю в Ґельсінкі. Сам хлопець із нетерпінням чекав смачного обіду в ресторані морепродуктів «Ан фан» у Лондоні, і його бізнес-партнер мав от-от з’я­витися. Усе згідно з планом.

Але його охоронця, Батлера, важко було назвати спокійним. Та він завжди був напруженим,— не можна ж обернутися з найнебезпечнішої людини у світі на цілком нормальну лише тому, що ти зараз у ресторані. Велетенський євразієць утиснувся між двома столиками, розклав навколо себе своє облад­нання і перевірив шляхи відступу.

— Ви вставили вушні тампони? — запитав він у свого роботодавця.

 Артеміс приречено зітхнув.

— Так, Батлере. Хоча мені здається, що тут небез­пека нам навряд чи загрожує. Справа цілком законна, і зустрічаємося ми при денному світлі. Заради бога!

Вушними тампонами дворецький називав звукові фільтри, поцуплені з ельфійських шоломів. Батлер розжився шоломами і ще кількома зразками ельфій­ської технології, коли рік тому, виконуючи накази Артеміса, познайомився зі спецназівцями ЛЕП. Зву­кові фільтри виростили в лабораторіях ЛЕП. Вони складалися з мініатюрних пористих мембран, що ав­томатично закривали вушний прохід, коли рівень шуму перевищував безпечні показники.

— Може й так, Артемісе, але в найманих убивць є така мила звичка — вони завжди нападають саме тоді, коли на них не чекають.

— Можливо,— погодився Артеміс, вивчаючи в меню розділ «Закуски».— Але кому потрібно мене вбивати?

Батлер суворо поглянув на жінку, що сиділа собі за столиком. Старенькій було щонайменше вісім­десят.

— Може, вони і не на нас полюють. Не забувайте, Йон Спіро — впливова людина. Він довів до бан­крутства не одну компанію. Ми могли просто потра­пити під руку.

Артеміс кивнув. Як завжди, Батлер має рацію, що пояснювало, чому вони досі живі. Йон Спіро, американець, із яким вони зустрічалися, був саме таким чоловіком, що притягує до себе кулі найманих убивць. Процвітаючий мільярдер з інтересами в га­лузі інформаційних технологій, із темним минулим та підозрілими зв’язками. Ходили чутки, що його компанія, «Фішн Чіпс», опинилася нагорі завдяки вкраденому дослідженню. Звісно, це ніколи не буде доведено. І не тому, що ніхто з чиказьких юристів не намагався. Пробували, і навіть не раз.

Підійшла офіціантка, сліпуче посміхнулася.

— Привіт, хлопче. Хочеш подивитися дитяче меню?

Артемісу аж кров у голову кинулася.

— Ні, пані. Дитячого меню я дивитися не хочу. Навіть не сумніваюся, що якраз дитяче меню смакує краще за пропоновані в ньому страви. Хочу замо­вити повний обід. Чи ви не обслуговуєте неповно­літніх?

Посмішка офіціантки зменшилася на два зуби. Артеміс знав, як уразити.

Батлер закотив очі. І Артеміс знову подумав про тих, кому б хотілося їх убити. Більшості офіціантів і кравців у Європі, для початку.

— Так, сер,— пробелькотіла нещасна офіціант­ка. — Як бажаєте.

— Отже, принесіть, будь ласка, попурі з акули й риби-меч, запечене на овочах, з молодою картоп­лею.

 — Що питимете?

— Джерельну воду. Ірландську, якщо можна. І без льоду, будь ласка, тому що лід у вас із водопровідної води, і це цілком нівелює дію джерельної.