Аргон був настільки здивований, що чесно й відразу відповів на це дуже особисте питання, що, загалом, нетипово для психіатра.
— Так, саме так.
— І вас змусили носити ортопедичні черевики зі спеціальними товстими устілками?
Аргон був заінтригований. Він уже сто років не згадував про ті жахливі черевики і, насправді, зовсім забув про них — до цієї хвилини.
— Тільки один, на правій нозі.
Артеміс розуміюче кивнув, і Аргону здалося, що вони помінялися ролями — тепер він сам став пацієнтом.
— Я припускаю, що вашу ногу повернули правильно, проте в ході лікування була трохи викривлена стегнова кістка. Проста підпорка у вигляді дуги вирішить проблему з вашим стегном.— Артеміс витягнув з кишені складену серветку.— Я накидав креслення, поки ви змушували мене очікувати кілька останніх сеансів. Фоулі зуміє змайструвати для вас таку дугу. Втім, я міг помилитися на кілька міліметрів у розмірах вашого тіла, тому краще перевірити ще раз.— Він сперся всіма десятьма пальцями на стільницю.— Тепер я можу йти? Я виконав свої зобов’язання?
Доктор похмуро кивнув, подумавши, що йому, мабуть, доведеться промовчати про сьогоднішній сеанс у своїй книзі. Артеміс широкими кроками пройшов кабінетом і зник за дверима.
Аргон вивчив креслення на серветці та інстинктивно зрозумів, що Артеміс правий щодо його стегна.
«Або цей хлопець найбільш нормальніше створіння на всій Землі,— подумав він,— або настільки закритий, що всі наші тести не змогли навіть подряпати його броню».
Аргон узяв зі столу гумовий штамп і великими червоними літерами відтиснув на обкладинці папки з історією хвороби Артеміса: «ЗДОРОВИЙ».
— Сподіваюся, що так,— подумав він.— Сподіваюся, що так.
Охоронець Артеміса, Батлер, очікував свого господаря у великому кріслі біля дверей кабінету доктора Аргона. Це крісло подарував Батлеру кентавр Фоулі, технічний консультант Легітимної Ельфійської Поліції.
— Мені важко дивитися, як ти втискуєшся на цей ельфів стільчик,— сказав тоді Фоулі.— Це стомлює мої очі. Ти схожий на мавпу, яка намагається розколоти кокосовий горіх.
— Дякую,— сказав у відповідь Батлер своїм низьким басом.— Я приймаю подарунок, хоча б заради безпеки твоїх очей.
Але, правду кажучи, Батлер при своєму двохметровому зрості був шалено радий мати велике крісло в місті, побудованому для дев’яностосантиметрових карликів.
Охоронець підвівся і розпрямився, впершись долонями в стелю, розташовану вдвічі вище, ніж зазвичай прийнято у ельфів. Як добре, що Аргон мав схильність до помпезності, інакше Батлер не зміг би випрямитися, перебуваючи в клініці. Своїми склепінчастими стелями, посипаними золотими блискітками гобеленами і ковзаючими, зі штучної деревини, дверима в стилі ретро будівля швидше нагадувала не медичний заклад, а монастир, монахи якого вклоняються багатству. Тільки встановлені на стінах лазерні дезінфектори для рук і медсестри-ельфійки, які час від часу метушливо пробігали повз, натякали на те, що це все ж таки клініка.
«Я такий радий, що все це закінчується». Останнім часом ця думка відвідувала Батлера кожні п’ять хвилин. Йому не раз доводилося бувати в крутих бувальцях, але щось у цьому розташованому під землею місті вперше в житті викликало у нього справжню клаустрофобію.
Артеміс вийшов з кабінету Аргона із широкою самовдоволеною усмішкою на губах. Коли Батлер побачив цей вираз на обличчі свого боса, він зрозумів, що той успішно досяг своєї мети і був визнаний вилікуваним від комплексу Атлантиди.
— Кінець нескінченним потокам слів. Кінець ірраціональному страху перед цифрою чотири. Більше ніякої параної та галюцинацій. Хвала небесам за це.
Про всяк випадок, щоб бути впевненим, він запитав:
— Ну, Артемісе, як справи?
Той застебнув куртку свого морського костюма.
— Усе гаразд, Батлере. Визнано, що я, Артеміс Фаул Другий, функціональний на всі сто відсотків, тобто приблизно в п’ять разів більше, ніж звичайна людина. Або, інакше кажучи, як п’ять Моцартів. Або гри четвертих да Вінчі.
— Лише три четвертих? Ви занадто скромні.
— Правильно,— посміхнувся Артеміс.— Такий уже я.
Батлер злегка розслабив і опустив плечі. Непомітна зарозумілість, неймовірна самовпевненість. Так, Артеміс, судячи з усього, знову став колишнім.
— Чудово. Тоді прихопимо наш ескорт і якнайшвидше вшиємося звідси, еге ж? Мені хочеться знову відчути сонячне світло на своєму обличчі. Справжнє сонячне світло, а не промені цих ультрафіолетових ламп, які тут усюди натикані.
Артеміс відчув приплив симпатії до свого охоронця — почуття, яке все частіше відвідувало його в останні місяці. Батлеру було доволі складно залишатися непоміченим серед людей. А тут, навіть у костюмі клоуна і з палаючими кульками для жонглювання, він не зміг би привернути до себе більше уваги.