Артур сидить на ліжку. Його мокре волосся пахне яблуками. На колінах у нього груба книга в шкіряній палітурці. Цю книгу він щоразу читає перед сном.
Поруч сидить бабусенька і розглядає той самий малюнок. Вона якось особливо схвильована.
— Ми щовечора милувалися цим дивовижним заходом сонця… Твоя мама з'явилася на світ у такий час, — розповідає вона хлопчикові.
Артур уважно її слухає.
— Поки я в наметі народжувала твою маму, твій дідусь сидів біля входу і малював цей пейзаж.
Артур уявляє собі дідуся з пензлями в руках і усміхається.
— А що ви робили в Африці?
— Я працювала медсестрою, а твій дідусь був інженером. Він споруджував мости, тунелі, дороги. Ми там і познайомилися. У нас були однакові думки й бажання. Ми дуже хотіли допомогти жителям Африки.
Артур обережно перегортає сторінку і бачить на малюнку напівголих чоловіків з розфарбованими обличчями, амулетами й намистом на міцних шиях. Всі вони — дуже високі й стрункі. Мабуть, їхніми найближчими родичами були — жирафи.
— Хто це? — захоплено вигукує Артур.
— Мисливці із племені бонго-матасалаї, — відповідає бабусенька. — Твій дідусь потоваришував з ними. У цього племені незвичайна історія…
— Історія? Яка історія? — допитується онук.
— Сьогодні вже пізно, Артуре. Завтра, можливо, буде час і я розповім тобі, — стомлено відповідає бабуся.
— Ну, будь ласочка, бабусенько, — жалібно благає хлопчик, скорчивши зворушливу гримаску.
— Мені треба ще посуд помити, на кухні прибрати, — не погоджується бабуся. Однак легше побороти втому, аніж натиск допитливого Артура.
— Будь ласка, всього п'ять хвилиночок… У мене ж день народження! — просить хлопчик так жалібно, що й каміння можна розчулити.
А що казати про бабусю!
— Гаразд, — погоджується вона, — але недовго!
— Добре, добре! — одказує Артур. Так зубний лікар переконує дитину, що їй нічого не болітиме.
Бабусенька умощується зручніше, а онук влаштовується біля неї.
— Бонго-матасалаї завжди були дуже високими — дорослі чоловіки мали зріст метрів зо два або й більше. Звісно, людям такого зросту жилося досить складно, та вони не нарікали. А ще були впевнені, якщо природа створила їх такими великими, отже, вона створила і їхніх маленьких братів — як другі половинки. Адже те, що може зробити велика людина, не зробить маленька. І навпаки.
Затамувавши подих, Артур слухає бабусю, і та, зворушена його увагою, продовжує:
— Китайці називають два природні начала Янь та Інь.
Бонго-матасалаї назвали свої половинки «природними братами». Кілька віків вони шукали свої крихітні половинки, ті самі, які мали принести в їхній світ гармонію.
— І вони їх знайшли? — запитує Артур, стурбований тим, що історія може виявитися надто короткою.
— Триста років шукали вони по всій Африці, а знайшли зовсім поруч — за кілька метрів від себе.
— Як?
— А так! Ті крихітні люди називали себе мініпутами, бо всі вони були заввишки не більше двох міліметрів!
Бабусенька перегортає сторінку, і Артур бачить плем'я, яке відпочиває в затінку під листком кульбаби. Хлопчик від здивування аж рота розкрив. Йому ніхто й ніколи не оповідав про такі загадкові племена: дідуся цікавили тільки його винаходи.
Артур поглядає то на одну сторінку, то на другу, намагаючись порівняти зріст людей обох племен.
— І що… вони змогли домовитися? — несподівано запитує хлопчик.
— Вони чудово домовились! — запевнює його бабуся. — І допомагали одне одному виконувати ті роботи, які не могли виконати поодинці. Коли високі валили дерева, маленькі виганяли зі ствола хробаків. Вони були ніби створені для того, щоб діяти разом. Вони однаково сприймали світ і в мирі та злагоді жили не тільки поміж собою, а й з усіма іншими, хто був поруч.
Бабусина розповідь заворожила Артура. Перегорнувши ще одну сторінку, він побачив малюнок, на якому зображено крихітну істоту надзвичайної краси.
Великі блакитні очі під непокірним бузкового кольору чубчиком, рожеві вуста, як шкірка грейпфрута, лукавий, як у лисенятка, погляд і відкрита тепла усмішка, від якої можуть розтанути всі льоди Північного полюсу.
Якби Артур був дорослим, то можна було б сказати, що він з першого погляду закохався в дівчинку на малюнку. Але він ще дитина, хлопчик, тому лише відчуває, як йому щось стискає горло, а в повітрі розливаються неймовірні пахощі.