Зена набрала в гарне горнятко з Прагою, минулого року канікули, наступного року інтернатура і поїхати на тиждень-два подивитись звідки родом батько, кави. Прага – Львів, то, певно, десь поряд? Кава – люблю. Медик, знає що не більше двох філіжанок, але перша – зранку, це - св’яте. Зе, навіть уявити в страшному (а може – щасливому? Точно - дивному)сні не змогла б – що, або кого, вона побачить там, за океаном в омріяній, батьком в спогадах описаній в розповідях сльозами окропленій, рідній землі.
Зена подивилась на годинник. І тут в голові дзинькнуло – стоп! Сьогодні ж неділя! Який універ? Я не проспала. Я не спізнююсь. От би було сміху, якби нічний сторож, містер Дікс запитав її – дитинко що ти тут зранку робиш? Вчитися вже не терпиться? Ви доктори таки дивні люди. Зені стало смішно, вона уявила здивоване обличчя товстого, темношкірого старого містера Дікса. Раздел 7
2010
Мама з татом сьогодні після церкви хотіли відвідати свій улюблений допомоговий комітет. Не такі вже і старі, але такі активні пенсіонери українського походження, розмовляли, співали пісень, збирали пожертви для Україи. Хоч і недалеко від дому, лишень якихось 20 миль, але татові вже 82, хворе сердце. Зена завжди хвилювалась за батьків. А вони навіть зранку її не потривожили, не будили і не шуміли. Ну нехай доця хоч у вихідний поспить довше. Відпочине. Ну нехай.
Задзвонив дверний дзвінок. Потім ще постукали. Сердце чомусь почало битись швидше - недобрі відчуття. Зе пішла до дверей подивитись – хто б це міг бути?
Міс Злотовска? За дверима стояв поліцейський з папкою у руках, ще один стояв обабіч, нижче сходів. Поліцейський подивився в папку, ще раз спитав: міс Злотовска? Зоса Злотовска?
Так, Злотовська. Зося Злотовська або Софія. Можна Зена. Видно було що другий, молодший на вигляд поліцейський ніяковіє і нервується.
Міс Зена, в нас погана новина. Погана. Будьте сильні міс, будьте спокійні. Містер Айван Злотовскі і міссіс Олха Злотовскі сьогодні зранку потрапили в автокатастрофу. Вони загинули міс Зена.
Розділ 7
2010
Зена, илчи Зося, чили Зеня, просто Зе, вторую неделю не находла себе места. Вторую неделю после похорон. Сами похороны выпали из сознания, из памяти. Похоронили и всё. И точка. Нет мамы и папы. Как будто-бы выключили телевизор и пусто, темно. Какая авария? - «Папочка, папочка, я же просила – не садись за руль. Возьми такси, не экономь. Что там этих 100 нещасных долларов? Надо прибрать в доме. Мама же гудела пылесосом постоянно. Надо и мне погудеть. Поехать в маркет, купить Джеле корм. – Вафф! Джела ты читаешь мысли? Сейчас еду, еду. И приберу. Джела не ругайся на меня и не вафкай. Всё, еду я, еду.
Зена выключила пылесос и присела.
- Уф, а это не просто. Как это мама каждый день могла?
Снова мысли вернули Зену в прошлое, из кухни запахли сырники . Из кухни станет слышно голос мамы – Зеня! Иди сюда! Сырнички Зеня!
Зе казалось всё в жизни не так как надо. «А кто же это знает – как надо? Боже, ты же знаешь как надо? Но что же ты делаешь?»
Ну ладно, всё, отдохнули теперь и пыль вытирать. Зе тщательно вытирала везде где была пыль. Полочку за полочкой.
“- Упс, что это за бумажки тут папа раскидал? Сейчас поскладываю. Давно я не убирала, простите мне мама и папа. Так всегда делал папа – бумаги, чеки, квитанции. Всё должно быть в папках на полке в шкафу. А вдруг когда нибудь что-то пригодится? Далал папа порядок, буду и я делать».
В синей папке у папы все чеки. В зелёной квитанции. Порядок должен быть. – «Так, а это что ещё за красная папка?»
Взявши папку в руки Зе поудобнее уселась на диване чтобы изучить находку:
- Угу, угу, - перабирая бумаги и документы Зе сосредоточенно вчитывалась: – Так, это ID папы и ID мамы, свидетельство о рождени мамы. Хм, папиного нет. А моё где?