У лімузині по дорозі в готель вона крізь затемнені вікна дивилася на місто, яке досі відвідувала лише двічі. Удруге — під час міжінституційної конференції в будівлі імені Гувера — штабі ФБР. Того разу вона прилетіла увечері. Їй запам’яталося, в якому вона була захваті від підсвічених прожекторами обелісків. І тиждень безпробудних пиятик, коли Ріццолі намагалася дорівнятися до чоловіків за кількістю випитих келехів пива і розказаних солоних жартів. Гормони, сп’яніння і незнайоме місто — усе це звелося до бездумного сексу з одним із учасників конференції, копом з міста Провіденс (звісно, одруженим). Ось таким запам’ятався їй Вашинґтон — жалі й заплямовані простирадла. Це місто навчило її, що вона іноді не може встояти перед сумними і банальними сценаріями. Що нехай вона і вважає себе рівною будь-кому з чоловіків, але наступного ранку зле саме їй.
У черзі на реєстрацію в готелі «Вотерґейт» вона дивилася на стильну білявку, яка стояла перед нею. Ідеальна зачіска і червоні туфлі на запаморочливо високому підборі. Ця жінка справді пасувала до цього готелю. Ріццолі болісно усвідомила, які на ній подряпані й незграбні сині туфлі. Низький підбор. Взуття для дівчини-копа, щоб ходити — і ходити багато. «Немає чого соромитися, — подумала вона. — Це я, і я саме така. Дівчина з Рів’єр, якій платять за полювання на монстрів».
— Чим можу допомогти, мем? — звернувся до неї адміністратор.
Ріццолі підсунула свою валізу ближче.
— На моє прізвище має бути зарезервований номер. Ріццолі.
— Так, ваше ім’я є у списку. А також для вас повідомлення від містера Діна. Зустріч призначено на третю тридцять.
— Зустріч?
Він поглянув на неї з-за свого комп’ютера.
— Ви не в курсі?
— Гадаю, що в курсі. Адреса є?
— Ні, мем. Але о третій за вами заїдуть.
Він дав їй пластикову картку-ключ від номера й усміхнувся.
— Схоже, для вас про все подбали.
***
Чорні хмари вкривали небо. Наближалася гроза, і волосинки на руках Ріццолі настовбурчилися. Вона стояла біля входу, обливаючись потом у важкому від близького дощу повітрі, й чекала на лімузин. Однак біля неї, проїхавши під навісом, зупинилося темно-синє «вольво».
Ріццолі зазирнула у вікно з боку пасажира і побачила за кермом Гебріела Діна.
Клацнули дверцята, і вона прослизнула всередину й сіла поруч. Не очікувала, що зустрінеться з ним так скоро, і почувалася заскоченою зненацька й роздратованою тим, який він спокійний і зібраний, тоді як вона ще розбурхана перельотом.
— Вітаю у Вашинґтоні, Джейн, — сказав він. — Як долетіли?
— Непогано. Я можу й звикнути їздити на лімузинах.
— А номер?
— Набагато кращий за ті, що в мене зазвичай бувають.
Він знову зосередився на дорозі, а по губах пробігла тінь усмішки.
— Отже, це не була суцільна мука?
— Хіба я таке казала?
— Однак вигляд у вас не надто втішений.
— Я б утішилась, якби дізналася, навіщо прилетіла.
— Я все поясню на місці.
Читаючи назви вулиць, Ріццолі усвідомила, що вони їдуть на північний захід, у напрямку, протилежному до штаб-квартири ФБР.
— Хіба нам не в будинок Гувера?
— Ні, у Джорджтаун. Він хоче, щоб зустріч відбулася в нього вдома.
— Хто?
— Сенатор Конвей. — Дін поглянув на неї. — Ви ж зброю не брали?
— Пістолет ще лежить у валізі, спакований.
— Добре. Сенатор Конвей не пускає до себе нікого з вогнепальною зброєю.
— Міркування безпеки?
— Душевний спокій. Він служив у В’єтнамі. Бачив достатньо зброї, більше не хоче.
На вітровому склі застукотіли перші краплини дощу.
— Хотіла б я те саме сказати про себе, — зітхнула Ріццолі.
Кабінет сенатора Конвея було обставлено меблями з темного дерева і шкіри. «Чоловічий кабінет і чоловіча колекція», — подумала Ріццолі, зауваживши на стінах катани. Власник цієї колекції, чоловік зі сріблястим волоссям, привітав їх теплим потиском руки і ввічливими словами, однак його вугільно-чорні очі проймали наскрізь, і вона відчула, що її оцінюють. Цю перевірку вона витерпіла лише тому, що зрозуміла: якщо йому не сподобається побачене, то далі нічого не буде. Він побачив жінку, яка сміливо дивилася на нього у відповідь. Жінку, яка не дбала про політичні тонкощі, а пристрасно шукала правди.
— Сідайте, будь ласка, детективе, — запросив він. — Ви щойно з Бостона і, мабуть, хотіли б трохи розслабитися й акліматизуватися.