Ріццолі поглянула на Діна.
— Отже, список, який ви отримали в Пентаґоні… Список службовців із Фейєтвіля, які побували в Косово…
— Неповний, — закінчив він.
— Наскільки неповний? Скількох людей там немає?
— Я не знаю.
— Хіба ви не запитували в ЦРУ?
— Я наткнувся на стіну.
— Вони не називають імен?
— І їх не можна примусити, — сказав Конвей. — Якщо він брав участь у спецопераціях за кордоном, вони цього ніколи не визнають.
— Навіть якщо він почав убивати вдома?
— Особливо якщо він почав убивати вдома, — сказав Дін. — Це ж катастрофа для їхнього іміджу. А що як він даватиме свідчення? Скільки неоднозначної інформації може потрапити в пресу? Думаєте, у ЦРУ хочуть, щоб усі знали, що їхня людина вдирається в домівки і перерізає горлянки законослухняним громадянам, а потім ґвалтує жіночі трупи? Це неодмінно потрапить на перші шпальти.
— Так вам відповіли у ЦРУ?
— Мені відповіли, що не мають інформації, яка могла б допомогти у розслідуванні вбивства у Фейєтвілі.
— Стандартна відмазка.
— Але й це ще не все, — сказав Конвей. — Агент Дін надіслав цей запит, а наступного дня його відсторонили від розслідування і наказали повертатися у Вашинґтон. І наказ надійшов безпосередньо від заступника директора ФБР.
Ріццолі була ошелешена тим, як ретельно зберігається таємниця навколо особи Домінанта.
— І тоді агент Дін прийшов до мене, — сказав Конвей.
— Бо ви в Комітеті зі справ збройних сил?
— Бо ми знайомі вже багато років. Морські піхотинці вміють знаходити один одного. І довіряти один одному. Він попросив мене пошукати деякі дані. Але боюся, що я мало чого зміг досягнути.
— Невже навіть сенатор виявився безсилим?
— Сенатор від Демократичної партії і ліберального штату, — іронічно усміхнувся їй він. — Може, я служив своїй країні, але дехто в Міністерстві оборони ніколи не матиме мене за свого і не довірятиме мені цілком.
Ріццолі глянула на фото. На галерею мертвих чоловіків, яких хтось вирішив убити не через їхнє походження чи політичні переконання, а через їхніх вродливих дружин.
— Ви могли розповісти мені про це кілька тижнів тому, — сказала вона.
— Із розслідувань інформація виливається назовні, як крізь сито, — сказав Дін.
— Мої розслідування не такі.
— Усі розслідування такі. Якби я поділився цією інформацією з вашою командою, врешті-решт усе це потрапило б у пресу. І одразу вашим розслідуванням зацікавилися б не ті люди. Люди, які намагалися б не дати вам його заарештувати.
— Ви справді думаєте, що вони можуть його захищати? Після всього, що він скоїв?
— Ні. Я думаю, що вони хочуть покласти цьому край так само, як ми. Однак вони це зроблять нишком, не розповідаючи громадськості. Вони явно втратили його слід. Над цією людиною, яка вбиває цивільних, вони контролю не мають. Це ходяча бомба з годинниковим механізмом. І вони не можуть собі дозволити просто забути про цю проблему.
— А якщо вони знайдуть його раніше, ніж ми?
— Тоді ми ніколи про це не дізнаємося. Просто убивства припиняться, а ми й далі ламатимемо голову, що воно було.
— Мені такий фінал не подобається, — сказала Ріццолі.
— Так, ви хочете правосуддя. Арешту, суду, вироку. Усе як має бути.
— Ви так про це говорите, наче я хочу зірку з неба.
— У цьому разі, можливо, так воно і є.
— І для цього ви мене викликали сюди? Розповісти, що я ніколи його не знайду?
Він нахилився вперед і раптом подивився на неї дуже пильно.
— Ми хочемо саме того, що й ви, Джейн. Щоб усе було як має бути — арешт і правосуддя. Гадаєте, я вдовольнюся чимось меншим? Я вистежував його ще в Косово.
— Тепер ви розумієте, навіщо ми запросили вас сюди? — м’яко запитав Конвей. — Ми мали подбати про секретність.
— Здається, секретності аж забагато.
— Але поки що це єдиний спосіб викрити вбивцю — а це спільна мета для нас усіх.
Вона поглянула на сенатора Конвея.
— Це ж ви оплатили мою поїздку? Квитки, лімузини, хороший готель. Це не за рахунок ФБР.
Конвей кивнув. Іронічно посміхнувся.
— По-справжньому важливе краще не фіксувати в офіційних звітах, — сказав він.
23
Небо розверзлося. На даху «вольво» краплі дощу молоточками вистукували свою мелодію. Крізь мокре скло виднілися розмиті міські краєвиди — залиті водою вулиці, по яких повільно тягнулися машини.
— Добре, що вам не треба летіти сьогодні, — сказав Дін. — Мабуть, в аеропорту все пішло шкереберть.