— Я думав, що таке чинять лише цілковиті психи, — озвався Даррен Кроу. — Аж такі божевільні, що ходять і белькочуть самі до себе. Так мені колись казав один психолог-криміналіст із ФБР.
— Некрофілію справді колись вважали ознакою вбивць із серйозними психічними розладами, — погодився Цукер. — Ідеться про психічно хворих людей, які живуть в іншій реальності. Багато хто із цих злочинців справді належить до категорії психічно хворих убивць, які не керуються жодною системою і не є ані нормальними, ані розумними. Вони так погано контролюють власні імпульси, що виказують себе. Лишають на місці злочину волосся, сперму, відбитки пальців. Таких піймати найлегше, бо вони не розуміють, що таке кримінальна відповідальність, або не зважають на неї.
— А в цьому разі?..
— Злочинець не є психічно ненормальним. Це цілком інший тип. — Цукер вийняв із теки фотографії з дому Їґерів і розклав їх на столі, а тоді подивився на Ріццолі. — Детективе, ви були на місці злочину.
Вона кивнула.
— Убивця діяв методично, — сказала Ріццолі. — Він узяв із собою все необхідне для злочину. Працював чисто. Майже не залишив зачіпок.
— Була сперма, — нагадав Кроу.
— Але не в такому місці, в якому ми мали б шукати. Ми взагалі могли її не помітити. Правду кажучи, ми мало не проґавили її.
— Яке у вас склалося загальне враження? — запитав Цукер.
— Він добре володіє собою. Розумний. Точнісінько як Хірург, — додала вона, помовчавши.
Цукер дуже пильно подивився на неї. Поруч із ним Ріццолі завжди почувалася незатишно. Його задумливий погляд немовби проймав її наскрізь. Однак, напевно, про Воррена Гойта подумали всі. Старий кошмар повторювався, і хтось іще, крім неї, мав це помітити.
— Погоджуюся з вами, — сказав Цукер. — Убивця добре володіє собою. Він діє за сценарієм ментальних об’єктів, як сказали б деякі психологи-криміналісти. Його поведінка спрямована не на те, щоб відчути задоволення тут і зараз? Ні. Його дії мають на меті дещо чітко визначене, а саме: досягнення абсолютного контролю над жіночим тілом. У нашому випадку: над тілом жертви, Ґейл Їґер. Убивця хоче володіти нею, використовувати її, навіть мертву. Силуючи її до статевого акту в присутності її чоловіка, він утверджує своє «право власності». Стає домінантом щодо них обох, чоловіка і дружини. — Цукер дістав фото розтину. — На мою думку, цікаво, що жертву не було спотворено чи скалічено. Усі кінцівки на місці. Якщо не зважати на природні процеси, характерні для ранньої стадії розпаду, можна сказати, що тіло в доволі доброму стані.
Він подивився на Ріццолі, очікуючи на підтвердження.
— Відкритих ран не було, — сказала вона. — Жертву задушили.
— Це найінтимніший спосіб убити.
— Найінтимніший?
— Уявіть собі, як воно — задушити когось власноруч. Це дуже особисте. Близький контакт. Шкіра до шкіри. Плоть жертви у вас під руками. Ви стискаєте її горло й відчуваєте, як життя вичавлюється з нього.
— Господи! — бридливо кинула Ріццолі.
— Отак мислить він. Так він відчуває. У такому світі він живе. І ми маємо пізнати цей світ. Його збуджує влада над тілом цієї жінки, — сказав Цукер, показуючи на фото Ґейл Їґер. — Він хоче володіти нею, живою або мертвою. У цього чоловіка розвивається особиста прив’язаність до трупа, і він і далі пестить його. Чинить над ним сексуальну наругу.
— Тоді навіщо викидати тіло? Чому б не тримати його поряд років сім, як той цар Ірод? — запитав Сліпер.
— Може, з практичних міркувань? — припустив Цукер. — Наприклад, він мешкає в багатоквартирному будинку. Трупний запах може сполохати сусідів. Понад три дні тримати вдома труп ніхто не став би.
— Три дні? — розсміявся Кроу. — Радше три секунди.
— Отже, ви стверджуєте, що в нього із цим тілом інтимний зв’язок. Трепетний, майже любовний, — сказала Ріццолі.
Цукер кивнув.
— Тоді, напевно, йому було важко просто взяти й викинути її там. У «Стоні Брук».
— Так, це було важко. Усе одно, що розлучитися з коханою.
Ріццолі замислилася про те місце в хащі. Дерева, мерехтіння тіней на землі. Порятунок від міської спеки й галасу.
— Це не просто звалище трупів, — сказала вона. — Можливо, це святилище.
Усі подивилися на неї.
— Що? — перепитав Кроу.
— Детектив Ріццолі озвучила саме той висновок, до якого я вів, — сказав Цукер. — Він використовує це місце не просто для того, щоб викидати зужиті трупи. Ви мали б запитати себе, чому він не засипав їх землею. Чому залишив на поверхні, хоча знав, що їх можуть знайти?