— Бо він їх навідує, — тихо сказала Ріццолі.
— Усі вони — його коханки, — погодився Цукер. — Його жінки в гаремі. Він приходить знову і знову, щоб дивитися на них. Торкатися їх. Можливо, навіть обіймати їх. Саме тому він приніс на собі волосину мертвої жінки. Він торкається трупів, і до його одягу чіпляються їхні волосини. — Цукер поглянув на Ріццолі. — Ота темна волосина, яка випала з голови трупа, відповідає новим знайденим решткам?
Ріццолі кивнула і сказала:
— Ми з детективом Корсаком розпочали з припущення, що вбивця приніс на собі цю волосину з місця роботи. А тепер, коли ми знаємо, звідки та волосина, чи є сенс далі перевіряти людей, задіяних у сфері ритуальних послуг?
— Так, є, — відповів Цукер. — Зараз поясню. Некрофілів приваблюють трупи. Дотик до мертвого тіла — джерело сексуального імпульсу. Бальзамувати їх, одягати, робити їм макіяж — усе це збуджує. І щоб мати доступ до цього захопливого відчуття, такі люди можуть шукати роботу в індустрії ритуальних послуг. Ідеться про бальзамувальників чи, наприклад, візажистів, які готують тіла до похорону. Не забуваймо ще й про те, що жінку, чиї рештки поки що не ідентифіковано, можливо, взагалі не вбивали. Один із найвідоміших некрофілів, психічно ненормальний Ед Ґін, почав із того, що викрадав трупи з кладовища. Викопував жіночі тіла й приносив додому. І лише пізніше він почав убивати, щоб одержувати нові тіла.
— Господи, — пробурмотів Фрост. — На кожному кроці нові чудові відкриття.
— Це один із проявів широкого спектру людської поведінки. Некрофіли лякають і дивують нас. Вони здаються нам хворими збоченцями. Але ця категорія людей, керованих дивною одержимістю і специфічними смаками, завжди серед нас. Так, серед некрофілів є психічно хворі. Але водночас деякі з них абсолютно нормальні.
«Воррен Гойт також був абсолютно нормальний».
Далі заговорив Гебріел Дін. Досі протягом усієї наради він не промовив ані слова, і Ріццолі здригнулася, коли раптом пролунав його низький баритон.
— Ви сказали, що вбивця може повернутися в хащу, щоб навідати свій гарем.
— Так, — відповів Цукер. — Тому в «Стоні Брук» на нього завжди має чекати засідка.
— А що станеться, коли він побачить, що гарем зник?
— Він погано сприйме це, — сказав Цукер, помовчавши.
Від цих слів у Ріццолі мороз пішов поза плечима. «Це його коханки. Як відреагує будь-який чоловік, якщо вкрасти в нього кохану?»
— Він шаленітиме, — пояснив Цукер. — Лютуватиме, що хтось заволодів його власністю. І прагнутиме якнайшвидше знайти заміну. Це підштовхне його до нового полювання. — Цукер поглянув на Ріццолі. — Ви маєте якнайдовше приховувати все це від преси. Можливо, засідка — найкраща можливість упіймати його, адже він повернеться до цієї хащі. Але за єдиної умови — якщо думатиме, що там безпечно. Якщо вважатиме, що гарем і далі там чекає на нього.
Хтось прочинив двері зали для нарад. Усі озирнулися й побачили лейтенанта Маркетта.
— Детективе Ріццолі, я маю з вами поговорити, — сказав він.
— Просто зараз?
— Якщо ви не заперечуєте. Зайдімо в мій кабінет.
Судячи з виразу обличчя присутніх, на думку всім спало одне й те саме: Ріццолі викликають на розправу. А вона й гадки не мала, чим завинила. Почервонівши, вона підвелася зі стільця й попрямувала за шефом.
Поки вони йшли коридором відділу вбивств, Маркетт мовчав. А коли зайшли до кабінету, зачинив двері. Крізь скляну перегородку Ріццолі бачила, як на неї зі своїх робочих місць витріщаються детективи. Маркет опустив жалюзі.
— Ріццолі, чи не хотіли б ви сісти?
— Ні, дякую. Просто скажіть, навіщо ви мене викликали.
— Будь ласка, сідайте. — Він тепер говорив тихо й навіть лагідно. — Прошу вас.
Їй стало не по собі від цієї неочікуваної люб’язності. Вони з Маркеттом так ніколи і не порозумілися по-справжньому. Відділ убивств надалі лишився «клубом для чоловіків», і Ріццолі знала, що її вважають «стервозною забродою». Вона опустилася в крісло. Пульс одразу підскочив.
Маркетт трохи посидів мовчки, ніби намагаючись знайти правильні слова.
— Я хотів розповісти вам про це, перш ніж дізнаються інші. Думаю, саме для вас ця ситуація буде найважчою, хоча впевнений, що їй покладуть край протягом кількох днів, а може, й годин.
— Про яку ситуацію ви говорите?
— Сьогодні близько п’ятої ранку втік Воррен Гойт.
Тепер вона зрозуміла, чому лейтенант умовляв її сісти. Він думав, що вона впаде.