Натомість Ріццолі сиділа абсолютно спокійно, не виказуючи жодних емоцій. Кожен нерв у ній занімів. Коли вона заговорила, голос був таким моторошно спокійним, що сама вона ледь упізнала його.
— Як це сталося? — запитала вона.
— Його вивезли на лікування й поклали в лікарню у Фічбурзі. Мали терміново робити апендектомію. Ми точно не знаємо, що було. Однак в операційній… — Маркетт помовчав. — Живих свідків не лишилося.
— Скількох людей він убив?
Голос Ріццолі й далі лишався спокійним і чужим.
— Трьох. Медсестру, жінку-анестезіолога, яка мала підготувати його до операції. І охоронця, який привіз його до лікарні.
— У в’язниці Суза-Барановскі шостий рівень безпеки.
— Так.
— І вони відправили його до лікарні для цивільних?
— Якби йшлося про звичайний випадок, Гойта відвезли б до відділу для в’язнів у Шаттак. Але коли стан хворого становить небезпеку для його життя, то, згідно із законодавством штату Массачусетс, в’язнів відправляють до найближчої медичної установи. А найближча установа — у Фічбурзі.
— І хто вирішив, що стан Гойта становить небезпеку для його життя?
— В’язнична медсестра. Вона оглянула Гойта й порадилася з лікарем. Вони обоє дійшли думки, що він потребує невідкладної допомоги.
— На якій підставі вони так думали?
Тепер голос Ріццолі звучав різкіше. Почали прориватися перші емоції.
— Були симптоми… Біль у животі…
— Він має медичну освіту. Він точно знав, що потрібно казати.
— Але в них викликали занепокоєння ще й результати аналізів.
— Які результати?
— Щось там із рівнем лейкоцитів.
— А вони розуміли, з ким мають справу? Вони бодай трохи уявляли собі?
— Він не міг підробити результати аналізу крові.
— Міг! Він працював у лікарні. Він усе знає про аналізи крові.
— Детективе…
— Заради Бога! Гойт спеціалізувався на цих чортових аналізах крові!
Ріццолі сама злякалася того, як високо злетів її голос. Вона дивилася на Маркетта, ошелешена своїх зривом. І охоплена почуттями, які нарешті вирвалися на поверхню. Гнів. Безпорадність.
І страх. Протягом усіх цих місяців вона придушувала його в собі, бо знала, що боятися Воррена Гойта нелогічно. Його замкнули там, звідки він не міг її дістати. Не міг заподіяти їй зла. Нічні кошмари були просто наслідками пережитого. Відлуннями її власного жаху. І вона сподівалася, що вони врешті-решт зникнуть. Але тепер мала всі підстави боятися, і страх почав стискати свої щелепи.
Вона рвучко підвелася й пішла до виходу.
— Детективе Ріццолі!
Вона зупинилася біля дверей.
— Що ви задумали?
— Гадаю, ви розумієте, куди я маю поїхати.
— Поліція міста Фічбурґа і штату тримає все під контролем.
— Та ну? Для них він — лише один із багатьох злочинців-утікачів. Вони чекатимуть від нього тих самих помилок, яких припускаються інші. Але він не такий. Він уникне всіх пасток.
— Ви недооцінюєте колег.
— Це вони недооцінюють Гойта. Вони не розуміють, про кого йдеться.
«А я розумію. Чудово розумію».
Надворі розжарена до білого стоянка плавилася під сонцем. Гарячий вітер приносив із вулиць сморід сірки. Ріццолі всілася в машину й відчула, що сорочка змокла від поту. «Гойтові сподобалася б ця спека», — подумала вона.
Він вигрівався в ній, як ящірки вигріваються на розпеченому піску в пустелі. І, як кожна рептилія, він умів швидко зникати, щойно з’являлася загроза.
«Його не піймають».
Ріццолі їхала до Фічбурґа й думала про Хірурга, який знову опинився на свободі. Вона уявляла собі, як він ходить вулицями міста. Хижак, який дорвався до своєї здобичі. Чи залишилися в неї сили, щоб зустрітися з ним? А може, здолавши його раз, вона використала весь запас сміливості, відпущений на її життя? Вона не вважала себе боягузливою. Складні й небезпечні завдання ніколи не відлякували її. У боротьбу вона вступала не роздумуючи. Але від перспективи знову зустрітися з Ворреном Гойтом її трусило.
«Я вже боролася з ним і мало не загинула. Не знаю, чи маю я сили на ще один раз. Чи можу загнати чудовисько назад до клітки».
Навколо лікарні поліції не було. Ріццолі зупинилася в коридорі, чекаючи на офіцерів в уніформі, але побачила лише кількох медсестер із сірими від жаху обличчями. Дві з них обіймалися, намагаючись заспокоїтися, інші тихо про щось говорили.
Вона зігнулася й пролізла під жовтою стрічкою. Ніхто її не зупинив. Підійшла до розсувних автоматичних дверей, які з шипінням розійшлися, впустивши її до операційного передпокою. Ріццолі побачила плями й гарячкове плетиво кривавих слідів на підлозі. Спеціаліст уже пакував свої прилади. Місце злочину вистигло, з нього все вичавили, і тепер залишалося хіба що вигнати звідси всіх і все помити.