— Якщо першим тут опинилися ви, що ви бачили?
— Я знайшов охоронця з уже перерізаним горлом. З його машини я повідомив поліцію. Кров була ще тепла. Я думав, що наш підопічний може бути неподалік. І пішов його шукати.
— Поміж дерев? — фиркнула вона.
— Інших машин я поблизу не побачив. Ви знаєте, які тут найближчі райони, детективе?
— Дедгем на сході, Гайд-Парк на півночі й півдні, — пригадала Ріццолі.
— Саме так. Зусібіч житлові райони. Там повно місць, де можна припаркувати машину і пішки пройтися до цього кладовища.
— І чого б він сюди взагалі пішов?
— Що ми про нього знаємо? Він у захваті від мертвих. Любить дихати їхнім запахом, торкатися їх. Тримає тіла в себе вдома, аж поки сморід стає неможливо приховувати. Лише тоді він відмовляється від трупів. Може, навіть прогулянка кладовищем його заводить. От він і вирішив трохи прогулятися вночі в пошуках еротичних пригод.
— Збочення.
— Погляньте на це його очима. Може, ми вважаємо це збоченням, а в його світі це кладовище — райське місце, де мертвих кладуть спочивати. Саме сюди міг би прийти Домінант. Гуляти тут і уявляти собі цілий гарем жінок, які сплять у нього під ногами. Аж раптом приїжджає охоронець, який, мабуть, не очікує побачити тут жодної небезпеки — хіба, може, кількох підлітків, спраглих до пригод.
— І цей охоронець спокійно стояв і чекав, поки убивця підійде й переріже йому горлянку?
Дін не відповів. Як і Ріццолі, він не мав пояснення.
Коли вони знову видерлися на схил, блакитні спалахи розігнали ніч і команда Ріццолі вже розтягувала між кілками огороджувальну стрічку. Ріццолі споглядала цю похмуру метушню. Раптом її охопила така втома, що просто не залишилося сил дивитися на все це. Вона рідко сумнівалася у власних інстинктах і судженнях. Але сьогодні, після цього очевидного провалу, Ріццолі замислилася про те, чи не має рації Гебріел Дін. Можливо, вона не здатна вести це розслідування. Можливо, завдана Ворреном Гойтом травма так нашкодила їй, що вона тепер провалює справу. Сьогодні вона зробила неправильний вибір. Відмовилася відпустити когось зі своїх людей, щоб перевірити виклик про вторгнення на кладовище. «Ми були за якусь милю звідси. Сиділи собі в машинах, поки цей чоловік умирав».
Низка невдач лягла на її плечі таким важким тягарем, що спина згорбилася, наче Ріццолі справді тягнула на собі мішок каміння. Вона повернулася до своєї машини й відкрила телефон. На дзвінок відповів Фрост.
— Диспетчерка підтвердила слова таксиста. О другій шістнадцять їм зателефонували. Чоловік сказав, що в нього закінчився бензин і він стоїть на Еннекін. Вона віддала пасажира містеру Віленськи. Зараз ми намагаємося відстежити цей дзвінок.
— Він не ідіот. Нічого ми не відстежимо. Телефон-автомат або крадений мобільний. Чорт!
Вона ляснула рукою по приладовій панелі.
— То що робити з таксистом? Він нібито чистий.
— Відпустіть.
— Ви впевнені?
— Нас обіграли, Фросте. Він із самого початку знав, що ми чекатимемо на нього. Він з нами грається. Показує, що він тут головний. Що розумніший за нас.
«І він щойно довів, що так воно і є».
Закінчивши розмову, вона трохи посиділа, збираючи сили, щоб вийти з машини і взятися за те, що на неї чекало. Розслідування ще однієї смерті. І, звісно ж, питання про її сьогоднішні рішення. Її мучило те, як бездумно всі свої сподівання вона сконцентрувала на припущенні, буцімто вбивця дотримуватиметься чіткого сценарію. А він обернув цей-таки сценарій проти неї. Насміявся з неї. Завдав їй очевидної поразки.
Дехто з копів, які стояли біля огороджувальної стрічки, обернувся і поглянув на неї. Це був натяк на те, що, попри всю свою втому, вона не могла й далі ховатися в машині. Пригадала, що Корсак брав із собою термос. Хоч та кава й була огидна, але доза кофеїну могла її підживити. Ріццолі сягнула рукою під крісло в пошуках термоса і раптом заклякла.
Біля патрульних машин стояли кілька правоохоронців. Гебріел Дін, стрункий і охайний, мов чорний кіт, походжав навколо місця злочину. Неподалік іще кілька копів оглядали землю. Скрізь зблискували ліхтарі. Але Корсака ніде не було видно.
Ріццолі вийшла з машини і попрямувала до офіцера Дауда, який сьогодні вночі брав участь у засідці.
— Ви бачили детектива Корсака? — запитала вона.
— Ні, мем.
— Коли ви приїхали, його тут не було? Він не чекав на вас біля тіла?