Уночі вона погано спала. Декілька разів підхоплювалася і лежала, наслухаючи кроки й дихання чужака. О п’ятій встала, отупіла й невиспана. Лише після двох чашок кави зібралася з думками, щоб зателефонувати до лікарні й запитати про стан Корсака.
Він усе ще був у відділенні інтенсивної терапії, на апараті штучної вентиляції легень.
Ріццолі трохи опустила вікно, і в машину увірвалося тепле повітря, яке пахло травою і землею. А Корсак, можливо, уже ніколи не відчуватиме таких запахів і вітру на своєму обличчі… Вона спробувала пригадати, чи останні слова, якими вони обмінялися, були добрими й дружніми, але нічого не спадало на думку.
На тридцять шостому виїзді з автомагістралі Дін звернув на Ширлі. Праворуч почали вимальовуватися обриси установи шостого рівня безпеки, Суза-Барановскі, де нещодавно тримали Гойта. Дін припаркувався на стоянці для відвідувачів і обернувся до неї.
— Якщо захочете мене покинути, можете зробити це будь-якої миті, — сказав він.
— Чому ви про це говорите?
— Бо я знаю, що він з вами вчинив. Будь-кому на вашому місці нелегко було б вести цю справу.
Ріццолі бачила в його очах щиру турботу і не хотіла її: це лише підкреслювало, як мало в неї власної сміливості.
— Нумо, просто зробімо це, — відповіла вона і штовхнула дверцята.
Гордість дала їй сили похмуро й рішуче переступити поріг будівлі і пройти контроль безпеки. Вони з Діном показали свої посвідчення і здали зброю. Поки чекали на провідника, Ріццолі читала вимоги до одягу відвідувачів: «Нікому з відвідувачів не дозволяється приходити босоніж, у шортах чи купальних костюмах, в одязі, який демонструє приналежність до злочинних угруповань, в одязі, схожому на уніформу персоналу або в’язнів, у багатошаровому одязі, в одязі на зав’язках, в одязі, який легко зірвати, в надмірно мішкуватому, великому, щільному або важкому одязі…»
Нескінченний список забороняв усе, від ґумочок для волосся до бюстгальтерів на кісточках.
Нарешті вийшов співробітник в’язниці, кремезний чоловік у синій формі.
— Ви детектив Ріццолі і агент Дін? Я офіцер Кертіс. Проходьте сюди, будь ласка.
Кертіс дружно і навіть весело провів їх за перші двері. Ріццолі подумки запитала себе, чи поводився б він так приязно, якби вони не були правоохоронцями і його віддаленими колегами. Кертіс наказав їм зняти ремені, черевики, годинники й ключі і покласти на стіл для огляду. Ріццолі поклала свій «Таймекс» поруч із блискучою «Омегою» Діна. Потім вона стала знімати піджак, так само як Дін. Це процес здавався інтимним аж до незручності. Розстібаючи ремінь і витягуючи його зі штанів, Ріццолі відчула на собі погляд Кертіса. Він витріщався на те, як роздягається жінка. Вона зняла свої туфлі на низькому підборі, поставила їх поруч із черевиками Діна і спокійно зустріла погляд Кертіса. Лише тоді він відвів очі. Далі вона вивернула кишені і пройшла за Діном через металодетектор.
— Пощастило, — сказав їй Кертіс. — Вам міг випасти інший номер, тоді вас би обшукали вручну.
— Що?
— Щодня начальник нашої зміни називає навмання номер. Відвідувача, який прийде під цим номером, обшукують вручну. І це буде наступна людина після вас.
— Звісно, я лише заради того й приїхала, щоб мене облапали, — сухо сказала Ріццолі.
— Зараз можете знову все вдягнути. І годинники теж.
— Ви так про це говорите, ніби це привілей.
— Усередині лише законники і поліцейські можуть ходити з годинниками. Усі інші мають здавати на зберігання всі свої прикраси й годинники. А зараз я поставлю вам печатки на зап’ястя, і ви зможете пройти до камери.
— У нас на дев’яту призначена зустріч із комендантом Окстоном, — сказав Дін.
— Він трохи зайнятий і попросив мене спершу показати вам камеру в’язня. А потім я проведу вас у кабінет Окстона.
Центр Суза-Барановскі був найновішим виправним закладом у штаті Массачусетс. Його захисні системи — справжні витвори мистецтва — не потребували ключів. Офіцер Кертіс пояснив, що ними можна керувати дистанційно за допомогою сорока двох комп’ютерних терміналів із графічним інтерфейсом. Він показав безліч камер спостереження.
— Вони ведуть запис двадцять чотири години на добу. Більшість відвідувачів навіть не бачить людей-охоронців. Вони лише чують команди з пристроїв внутрішнього зв’язку.