— А листи на волю? Ті, які Гойт надсилав? Їх ви перевіряли?
— Ні.
— Жодного?
— Не було причин. Він не вважався проблемним в’язнем. Завжди готовий співпрацювати. Дуже ввічливий і спокійний.
— Атож, — сказала Ріццолі. — Зразковий в’язень.
Окстон холодно подивився на неї.
— Детективе, у нас тут є чоловіки, які відірвали б вам руки і сміялися б. Чоловіки, які намагалися перегризти охоронцеві шию лише через те, що їм не сподобався обід. В’язні типу Гойта тривожать нас найменше.
Дін спокійно повернув розмову до конструктиву.
— Отже, ми не знаємо, кому він міг написати?
Це буденне запитання нібито притамувало дедалі гострішу злість начальника в’язниці. Окстон відвернувся від Ріццолі й подивився на Діна — двоє чоловіків зустрілися поглядами.
— Ні, не знаємо, — сказав він. — В’язень Гойт міг писати кому завгодно.
Поверхом нижче, у залі для нарад, Ріццолі й Дін одягнули латексні рукавички і витрусили адресовані Гойту конверти на стіл. Вона побачила найрізноманітніші конверти — пастельних кольорів, розмальовані квітами. Один — з Ісусом. А найабсурдніший вигляд мав конверт із зображеннями веселих кошенят. Так, саме в стилі Хірурга. Мабуть, він дуже сміявся, коли це отримав.
Ріццолі відкрила «котячий» конверт і витягнула з нього фото усміхненої жінки з оптимістичним поглядом. Там ще був лист, написаний дівочий почерком. Над буквою «і» стояли великі веселі кружечки:
Містеру Воррену Гойту, в’язню
Виправний заклад штату Массачусетс
Дорогий містере Гойт!
Сьогодні по телевізору я бачила, як вас ввели до зали суду. Я вважаю, що дуже добре розбираюся в людях. Поглянувши на ваше обличчя, я побачила стільки суму і болю! Стільки болю!.. А ще у вашій душі є доброта, я це знаю. Якби лише поруч була людина, готова допомогти вам знайти цю доброту…
Ріццолі раптом піймала себе на тому, що стискає лист у руці. Її душив гнів. Хотілося знайти дурну жінку, яка написала ці слова, і дати їй прочухана. Змусити подивитися на фото Гойтових жертв. Нехай почитала б, як судмедексперти у звітах описували останні години їхнього життя і всі ці катування, після яких смерть здавалася благословенням. Ріццолі змусила себе дочитати лист — він завершувався солоденьким звертанням до Гойтової людяності і «доброти, яка живе в кожній душі».
Ріццолі взяла інший конверт, цього разу без кошенят, звичайний білий, із листом, написаним на розлінованому папері. Знову від жінки, яка також надіслала свою фотографію: відвертий знімок, з якого скоса дивилася білявка із пересвітленим волоссям.
Дорогий містере Гойт!
Можна мені ваш афтограф? Я збираю коллекцію афтографів від таких людей як ви. У мене навіть є афтограф Джефрі Дамера. Як би ви мені на писали було б класно.
Ваша подруга,
Ґлорія
Ріццолі дивилася на ці слова і не могла повірити, що вони належать притомній людині. «Класно, якби ви мені написали», «ваша подруга»…
— Боже милий, — сказала вона, — ці люди ненормальні.
— Їх вабить слава, — відповів Дін. — Вони не мають власного життя. Почуваються ніким. Тому намагаються зав’язати знайомство з кимось відомим. І ще вони хочуть, щоб трохи цього блиску перейшло й на них.
— Блиску? Ви так це називаєте?
— Ви знаєте, про що я.
— Ні, навіть гадки не маю. Я не розумію, чому жінки пишуть листи чудовиськам. Вони хочуть любовних пригод? Шаленої пристрасті від хлопця, який може нутрощі їм вирізати? Від цього їхнє жалюгідне життя засвітиться новими барвами?
Вона відштовхнула крісло, підійшла до стіни з вузькими вікнами і зупинилася там, склавши руки на грудях, подивляючи на вузький сонячний промінь і шматок блакитного неба. Навіть цей мізерний краєвид був приємніший за читання листів від шанувальників Воррена Гойта. А той, певна річ, насолоджувався увагою. Він, мабуть, вважав кожен лист живим доказом того, що все ще має владу над жінками. Що навіть тут, замкнений у в’язниці, він може позбавляти розуму й маніпулювати. Перетворювати жінок на речі.
— Ми гаємо час, — злісно сказала Ріццолі, проводжаючи поглядом зграю птахів.
Вони летіли повз будівлю, де в клітках тримали людей. Де за ґратами сиділи чудовиська, а не пташки.
— Він не ідіот. Він знищив би все, що виказує його зв’язок із Домінантом. Захистив би свого нового партнера і не залишив би нам корисних зачіпок.