Фіндекано притис до грудей руку. Там, на куртці, під плащем, було пристебнуто квітку з аметистів.
— Коли і як? — спитав.
— Що — коли…
— Як ви втратили Руссандола? В тій же битві?
— Ні, - вишептав Макалауре, — пізніше… До нас прийшов посланник, туди, у табір на Еред-Ветріні… Це був, напевне, Мая, але вигляд він мав… Непохований небіжчик та й годі… Він запропонував перемовини. Сказав, що, коли старший Феанаріон прийде на перемовини один і без зброї, то Морінготто віддасть йому Сильмарили, як викуп за смерть рідних.
- І Майтімо…
— Ми, — сказав співець, — умовили брата взяти супровід. Він пішов би сам — особи, яка б була відважнішою за Старшого Рудого я не знаю, окрім хіба що нашого батька. Але ми умовили. Ми вважали, що Морінготто може його і обдурити, і краще мати біля себе воїнів, в разі чого. Він пішов, такий спокійний і рішучий, пішов… і не повернувся.
— Де його поховали?
Макалауре затремтів, але промовчав.
— Де курган твого брата, співець? Де пісня про його загибель?
— Ми чекали довго, — прошелестів голос, що шурхотів листям, а не дзвенів золотом, — тоді я з братами рушив до того місця, де мали відбутися перемовини. Там були тільки мертві, Фіндекано… Купи мертвих urqui, і наші… посеред тих куп… Ільфірін… Пам’ятаєш його? А Маранво?..
— О, Вишні Валар, — тільки і вимовив Фіндекано, — звісно ж… І Майтімо… Там?
— Ми не знайшли його тіла.
— Як не знайшли?
— Мертвих було… понівечено. Жахливо… Ми пізнавали їх… По волоссю… По решткам одягу… Тварі… Вони жеруть наших мертвих, ти це знаєш?
— Знаю… Бачив…
— Але Майтімо не було серед мертвих. Ми пізнали всіх, і поховали всіх… окрім Майтімо. Живим, чи мертвим, його забрали з поля бою.
Фіндекано охопив руками плечі. Його трусило. Він боявся згадувати свої сни… і той голос, принесений вітром… Прощавай, мій Астальдо… Namarie… Прощавай…
— Це не все, Макалауре, — сказав він врешті, - я не вірю, щоб ви склали руки, і не спробували дізнатись…
— Вони прислали посланника, — сказав співець все тим же неживим голосом, — не того, що першого разу. Цього разу це був urko, здоровезна тварь, трохи розумніша за інших. Він назвався Больдогом, на ньому було пристойне озброєння і якийсь натяк на одяг. Говорив він на такому ламаному синдарині, що я ледве розумів його. Цей Больдог сказав, що Морінготто, якого він називав володарем і повелителем, тримає Майтімо в Ангбанді заручником. І сказав, щоби ми забиралися з Белеріанду геть, інакше… Інакше нашого брата візьмуть на тортури, і мучитимуть доти, доки ми залишатимемося тут. Потім тварь ошкірилась і кинула мені до ніг… ось це.
Макалауре розстебнув куртку. Довкола його стану було обвите щось схоже на пояс. Але, коли співець зняв з себе цю річ, Фіндекано з жахом побачив, що це довга коса з рудого волосся, яке місцями злиплося від крові.
— Вони могли, — сказав Нолофінвіон, торкнувшись страшної реліквії, ніби боячись завдати болю пораненому, — обрізати волосся мертвому, Макалауре…
А в голові продзвеніло: «Ти ж сам в це не віриш… Сон…».
— Ми з братами довго радились, — мовив співець, знову ховаючи під куртку закривавлену косу, — і вирішили, що так воно і є… Ми не могли піти з Белеріанду геть — Обітниця. І штурмувати Ангбанд теж не могли. У нас мало війська, а там — твердиня. Тієлкормо ходив туди на вивідки і бачив…
— Ще хтось приходив звідти?
— Ні, ніхто… Власне, тому ми і вирішили, що Майтімо вбито.
Фіндекано подивився в очі Макалауре і вимовив стиха:
— Але ти знаєш, quentaro, що він живий і терпить муки… Ти це знаєш…
— Ми знаємо, всі шестеро, — просто зізнався Макалауре, — не по оsanwe, він, напевне, закрився намертво, щоб ворог не дістав до його душі… Просто знаємо… Спершу я думав, що це лише мій тягар, потім близнята не витримали, зламались. Вони ридали в моєму шатрі, а я говорив, що це всього лише лихі сни, хоча сам… Сам знав, що це правда. І ті, троє, теж знають… Не говорять, але знають… Ми взагалі про нього… не говоримо. Ти — перший, кому я… зміг оповісти.
Фіндекано підвівся. Макалауре теж встав.
— Що сталося в Лосгарі, співець? — спитав Фіндекано стиха, — ти можеш пояснити?
Макалауре задумався. Вихудле його обличчя наче помарніло ще більше.
— Назви мене, — мовив врешті, - як завгодно, і ким завгодно, але я не можу пояснити тобі, що там сталося. Я можу оповісти, що сталося в Альквалонде, де батьків вогняний дух наштовхнувся на камінну непоступливість князя Ольве. Але я не знаю, що сталося в Лосгарі. Хоча сам підніс смолоскип, вітаючи рішення вождя…