— Макалауре, — сказав Фіндекано, торкаючись рукою його плеча, — прийми мою пораду. Зараз відведи воїнів до табору, накажи розібрати табір і перенести його на південний бік озера. Ми станемо табором тут. Ми прийшли сюди важким шляхом, співець, ми зоставили на кризі Гелькараске милих нашому серцю, і теж приймали бій. Ти втратив батька і брата, це тяжко, але в північному лісі є курган, насипаний на місці, де стало попелом тіло мого Аракано…
— О, ні…, - вимовив Макалауре, — він же ще зовсім дитя… Як мої близнята…
— Мій брат Туракано, — продовжив Нолофінвіон, — втратив в Гелькараске жону і ледве врятував дитину. Якби нині передовим йшов його загін — тут уже було б побойовисько. А близьких в цьому поході втратив не тільки рід Нолофінве. Але я не хочу усобиці поміж родами… в пам’ять Майтімо, де б він нині не був.
— Я зроблю…, - вимовив Макалауре, — ми відійдемо.
— Гаразд… Бувай…
— Бувай, Астальдо.
Фіндекано доторкнувся до звислої руки співця і пішов до свого війська ходою особи, змученої до краю. У нього, напевне, був такий вбитий вигляд, що Ант кинувся до нього просто з лави і вчепився в руку.
— Ті Еldrim, — спитав діловито, — вони лихі? Ви на себе не схожі, аranen…
— Лихі не Еldrim, — мовив юнак, — лихі вісті… Я мушу поговорити з князем.
Нолофінве вже стояв поруч.
— Чому так довго? — запитав, — чи мій брат не побажав тебе прийняти? Але я не бачив, щоб Канафінве посилав гінця…
— Ви втратили брата, мій батьку і князю, — рівно відповів Фіндекано. Нолофінве збілів на обличчі, але мовив спокійно:
— Оповідай…
Вислухавши сина, князь зітхнув і сказав:
— Я любив свого брата, Фіндекано… Не вождя Феанаро — брата Куруфінве. Я тужу за братом, але для обох частин рушення можливо й краще, що Вогняний Дух відбув на Захід. Інакше… Хто нині у них старший? Твій Руссандол?
— Майтімо загинув, — вимовив Фіндекано, — а може в полоні… Морінготто таки в Ангбанді — принаймні так запевняє Макалауре. І Морінготто, нібито, тримає Руссандола заручником, вимагаючи від Нолдор, щоби вони покинули Белеріанд.
— Що з цього є правдою? — спитав князь, — як ти вважаєш?
— Те, що Морінготто в Ангбанді — напевно правда. Тоді, в день сходу Васи, вони всі перелякалися світла. Навіть Морінготто — адже він тут перебуває в тілі, напевне, і це тіло не терпить небесного вогню.
— А щодо Майтімо?
— Мертвим брати його не бачили… Не бачили і живим у ворожих руках. Посланник, який оголосив їм волю Морінготто, жбурнув Макалауре косу Руссандола, обрізану при самій голові. Але волосся могли зрізати і з мертвого тіла. Однак, Макалауре певен — брат живий і в Ангбанді.
— Що зараз робитиме Канафінве?
— Відведе воїнів, і перенесе табір на південний бік озера. А ми отаборимося тут.
— Сину мій, Фіндекано, — сказав князь ласкаво, — ти добре впорався з завданням. Іди до свого загону і заспокойся, бо на тобі лиця немає. Я покличу тебе, якщо в цьому буде потреба.
Макалауре виконав домовленість, і вже до вечора Міnya Nosse вирушили в обхід озера Мітрім. Від їхнього табору зосталося лише прим’ята трава, і закидані землею кола від вогнищ. Швидко на березі з’явилися нові ряди білих шатер, задзвенів дівочий сміх і почалася звична шамотанина. Єдиною ознакою неспокійного часу були озброєні вартові довкола, котрі чуйно вслухалися в шелест лісу.
Відхід Першого Дому Ельдар Нолофінве сприйняли по-ріжному. Туракано гнівався на батька і брата — він бажав зійтися в поєдинку хоча б з кимось із синів Феанаро, коли вже сам Вогняний Дух відійшов на Захід прямим шляхом. Його підтримували воїни, з тих, хто втратив рідних і приятелів у крижаному поході. Фінарато ж видимо радів з мирного закінчення перемовин, на відміну від Артаніс, яка бажала відплати за Альквалонде.
Фіндекано тинявся по табору в глибокій задумі. Він всоте перебирав в пам’яті спогади про свої сни, і оповідь Макалауре. І все більше впевнювався — Майтімо живий, і Майтімо страждає так, як не повинна страждати жодна жива істота…
Потрібно було щось робити, але що… Співець не оповідав докладно, але Тієлкормо, видимо, не просто так ходив на вивідки. Певне, брати прикидали можливість проникнути до твердині. Не вийшло… Дійсно, там напряму не проберешся. Світло Васи розігнало тварей, але й при відсутньости охоронців не здолати чорних стін…
Стривайте — адже Ангбанд наполовину знаходиться в самій горі, в печерах… Гора пронизана ходами, і навряд чи всі вони охороняються. Можна буде захопити живцем якогось орка, і визнати шлях…