Ант-зброєносець очікував на свого княжича вже віддавна. Нандо привітався стримано і виважено, але його оченята світилися таким щастям, що Фіндекано розсміявся, скуйовдив хлопчині зачіску з двома косами попереду, авжеж, і звелів показати місце, де було б зручно вимитись.
Прохолодна вода Мітріму наче змила з молодого Нолдо сум і втому. Ант подав йому чистий одяг, подерту сорочку забрав, сказавши, що до чогось її припасує. Оскільки зброєносець стежив за речами молодого воєводи, то й знав, що чистих сорочок у cano нині — рівно одна, тобто стільки ж, скільки й у самого Анта. Фіндекано згадав, як перебирав вбранням у Тіріоні, і мимоволі пирхнув. Тканий одяг ще довго зостанеться дорогоцінністю для рушення — до тої пори, коли Нолдор почнуть жити осіло.
Ант помирав від цікавості, але нічого не розпитував. Нолофінвіону все більше подобався цей щирий, але стриманий хлопчина. Юнак одягнувся і спитав у нього:
— Що тут було, коли я щез?
Ант лише звів очі вгору, тоді мовив урочисто:
— Мене розпитував сам аran Фінголфін… Але я віддав йому вашого листа лише у призначений вами строк. Ваш вельможний брат Тургон шипів на мене, як розлючений змій, а ваша яснолика сестра теж гнівалася, але не на мене, а на отих cano, котрі на тому боці озера. Панна Аредель вважала, що рятувати свого родича мали саме вони..
— О, Арельде і не могла думати інакше, — всміхнувся Фіндекано, — дякую, Анте. Зараз ми підемо до мого шатра, дізнаємося, як там мій побратим. А потім я поговорю з татком. Мені здається, що він не дуже сердиться.
— Але він дуже страждав, — серйозно мовив зброєносець, — він не відпустив мене до княжича Фінрода, ну, до Фіна-радо, і не дозволив повернутися до вашого загону. Він звелів, щоб я був біля нього, а сам щоночі дивився в бік тих проклятих гір. А вдень розпитував мене за вас, як я до вас ставлюся, чи добре мені було серед ваших лучників… Він так вас любить, вірите?
— Охоче, — сказав юнак розчулено, — а ось і наша цілителька, рівної якій немає в Ендоре…
Пані Лаурендіе лише хмикнула у відповідь на похвалу:
— Не поспішай дарувати мені гарні слова, молодий cano. Я маю для тебе дві новини — гарну і лиху. Гарна — твій друг притомний, і хоче з тобою говорити. Зла — я не можу дістатися до його fеа, щоб утримати в тілі. Цей юнак огорнув свій дух таким панциром, що мені туди не пробитись. І він боїться — боїться зняти свій захист, стверджуючи, що тоді Морок поглине його… Поговори з ним… Умов відкритися, інакше твій приятель згасне, мов полум’я свічі. Він не може їсти, воду ковтає по краплині, словом, душа його ледве тримається тіла. Поясни йому, що проклятим Суддею Нолдор нема чого робити в Мандосі.
Коли молодий Нолдо зайшов до свого шатра, який до своєї виправи ділив з братом Туракано, то побачив таке, від чого аж остовпів біля входу. Ант, який, звісно ж, пробрався до середини за ним, прошепотів захоплено:
— Він же був — наче мертвий, я бачив. О, нескорений дух…
Майтімо не лежав, а напівсидів. Під спину йому підклали згорнуті плащі, а самого Руссандола вбрали в шовкову сорочку, котра була йому, як на диво, по мірці. Фіндекано навіть згадав, чия це сорочка, з примітним візерунком з дубового листя та жолудів. Давній приятель Алмареа і Фіндекано, Еркассе, котрий теж йшов з рушенням, був майже таким на зріст, як і Руссандол. Довгі широкі рукави закривали й понівечену руку, і зап’ясток лівиці, на якій багрянів старий слід від кайданів.
Коротко обтяте руде волосся Майтімо було чисто вимите, і підрівняне. Його утримував над чолом обруч червоного золота з візерунком-блискавкою. Фіндекано пізнав і обруч — на святах Тіріону він прикрашав голову Фінарато Арафінвіона. Фінарато ж належав і плащ з тонесенької білої вовни, яким було вкрито ноги пораненого.
Пишне вбрання ще більше підкреслювало страхітливу виснаженість обличчя і тіла. Фіндекано здригнувся — йому здалося, що він бачить мерця, приготованого для вогняного поховання.
— Я огидний, так? — мовив Майтімо все тим же хрипким голосом, — жахливий вигляд, напевне…
— Майтімо Руссандоле, я не ніжна панночка, щоб ти аж настільки дбав про свій вигляд, — сказав Нолофінвіон, силячись на усмішку. — для чого ти піднявся? Тобі треба лежати…
— Я маю поговорити з тобою, брате… Я недовго тут затримаюсь, знаєш?