Макалауре вийняв з-під плаща скринечку рожевого дерева, і відкинув кришку. В скринечці, на подушечці з жовтого оксамиту спочивав обруч з золотих квітів, який Фіндекано бачив колись на голові князя Фінве під час великих свят.
— Вінець Великого Князя, — мовив Руссандол, підхоплюючи скриньку лівицею, і зграбно схиляючи коліно, — прийміть мій князю і родичу.
Нолофінве обережно взяв скринечку, і опустив вії. Він теж згадав…
Підвестися Майтімо допоміг Макалауре. Урочиста частина наради видимо закінчилася, бо на знак Руссандола знову заграла тиха музика. Нолофінве відійшов набік з Фінарато, щось обговорюючи. Трійця Феанаріонів трохи заспокоїлась — те, чого вони боялись, вже сталося, і змінити нічого не можна було. Фіндекано подивився на Куруфінве з милим усміхом і мовив:
— Ми так давно не бачились, родичу… Я маю до вас справу, яку варто обговорити наодинці.
— Я з радістю… — відповів трохи заскочений Куруфінве, — відійдімо…
Вони заглибились в ліс. Звуки музики стали майже нечутними.
— Так що… — почав Куруфінве, але закінчити не встиг. Фіндекано ухопив його за відлоги куртки, притис до дерева і схопив за горло.
— Милий родичу, — мовив стиха, — якщо поміж Нолдор поповзуть чутки, що Фіндекано Астальдо, побачивши свого побратима прикутим до скелі, спершу змусив його присягнути передати верховну владу князю Нолофінве, і лише тоді поліз його рятувати, то ваше життя стане дуже сумним. Я не буду вас убивати — Майтімо любить всіх своїх братів, хоч дехто того і не вартий… Однак — змушу проковтнути брехливого язика. Ви все зрозуміли?
Куруфінве зрозумів все… З синіх очей родича на нього дивилась погибель, невблаганна і жахлива.
- І якщо ви будете продовжувати нашіптувати своїм братам, що Руссандол віддав корону князю Нолофінве, щоб розчистити дорогу до влади майбутньому батьковбивці, або тому, хто очікує загибелі Великого Князя, то я подбаю про те, щоб вам нічим було шепотіти. Рівно, як і тоді, якщо ви нагадаєте старшому брату про час, проведений у полоні… Про муки, приниження і безпомічність… Я не можу про це співати — а ви… ви будете мовчати. І хай тільки Майтімо почує хоча б один натяк… Я впораюсь і з вами трьома — хоч разом, хоч поодинці.
Куруфінве вже хрипів. Вродливе лице його посиніло. Фіндекано відпустив його і мовив ввічливо:
— Дякую за приємно проведений час.
Майтімо вже хвилювався… Він зустрів Фіндекано на лісовій стежці, неподалік галявини, на якій відбувалася зустріч.
— Астальдо, — мовив, — що сталося? Де Атарінке?
— Там, у лісі, приводить себе до ладу, — незворушно відповів Фіндекано, — він упав…
— Часом не на твій клинок?
— Я не дозволив би собі цього, оtorno. Особливо, опісля твоєї самопожертви…
— О, — вимовив Майтімо, — швидше я переклав свій тягар на плечі твого батька…
— Троє проти чотирьох… Мені так жаль…
— Нічого, — сказав Руссандол жорстко, — вони звикнуть. Батько їх розбестив — ці милі юнаки не хочуть знати нічого, окрім своїх витребеньок. Влада… Моє зникнення наблизило їх до влади, вони раптом зрозуміли, особливо Тієлкормо, що Макалауре не протримається довго на моєму місці. Співець або загинув би, або збожеволів, відчуваючи мої страждання. Ти знаєш, що він носив на тілі оту мою косу, яку відрізали urqui?
— Знаю. Бачив…
— Отже — Тієлкормо подумав, що… Нині йому самому соромно, але він мав певні надії… Карністіро простіший, його ображає сама ситуація — щось наше віддали комусь… А от Атарінке був батьковим улюбленцем, найближчим — останнім часом, і його зачепило оте… краєчком. Однак, ти не хвилюйся, побратиме — я приведу їх всіх до ладу. У мене вистачить на це сили, будь певен.
З-за дерев з’явився Куруфінве. Він ледве йшов, тримаючись за горло.
— Атарінке, підійди, — вимовив Майтімо, — і ви, двоє — нічого ховатись за деревами. Я зоставив свій голос на скелях Тангородріму і не можу говорити занадто голосно.
Тієлкормо і Карністіро вийшли зі своєї засідки. Білявий мисливець дивився холодно і спокійно, а його брат ледве стримував гнів.
— Слухайте мене, — вимовив Руссандол майже пошепки, але брати втягнули голови в плечі, як від крику, — слухайте, нерозумні особи… Те, що я зробив — необхідність, страшна необхідність. Це — не плата за визволення, любий мій Атарінке. Це спроба врятувати вас. Ти бажав, Куруфінве, послухати, як воно було там… в Ангбанді? Там була клітка — три камінні стіни і ґрати замість четвертої. Я бачив своїх охоронців, я розумів, про що вони говорять, бо мова їхня на три чверті крадена, а на чверть складається з жестів і згуків. Дорослий urko княжого роду, мої милі, може досягнути певної влади лише тоді, коли загризе своїх братів. Таку страшну сходовершу їм вигадав Морінготто. Вони починали гризтися ще в дитинстві, і врешті решт виживав один, який і обіймав посаду воєводи, або просто командира воїнів. Тоді переможця винагороджували чоботями і нагаєм — це у них заміняє княжий вінець. Чоботи — для того, щоб краще було топтати провинних підлеглих, нагай — для покарань тих же підлеглих і… і для знущань над полоненими. Підніми очі, Карністіро, це ти назвав мене божевільним? Я-то якраз при здоровому розумі, хоча їхні нагаї не раз використовувались за призначенням. І я думав, що повернувся до родини, а не до орочої зграї… Макалауре є слабким, Тієлкормо? О, ні — він тримався сам, і не дав впасти в розпач нашим воїнам. Амбаруссар є дітьми, говориш ти? Близнята зовсім юні, однак вони, опісля одного випадку в Лосгарі, розуміють більше, ніж ви, троє. Я віддав свої права і великокняжий вінець Аttea Nosse для того, щоб ви, милі мої братики, ніколи не говорили, що старший брат повернувся з Ангбанду божевільним, а Макалауре тільки співець, а отже… Я не хочу, Тієлкормо, щоб Атарінке набридло очікувати, коли ти загинеш у битві. Я не допущу, щоб ви перетворилися на тварей. Я говорю вам все це в присутньости Фіндекано Нолофінвіона, бо він ніколи не зраджує чужих таємниць, і мовчатиме про мою ганьбу, і ганьбу нашого роду. Ви бажаєте влади? Я наділю вас землями на прикордонні, і сам стану поруч — володійте! Бийтеся з Тьмою, доки вона не пожерла вас!