— Він образив тебе і нас!
— Мене вже нічого не може образити, — прошипів Руссандол, — чи чуєш, нерозумна істото? Поклади зброю, і займи своє місце!
Моріфінве сів. Страшний понівечений голос Майтімо нагадав йому про їхню спільну провину болісніше, ніж слова Ангарато.
— Вибачте мене, князю Нельяфінве, — мовив Ангарато ввічливо, і голос його мимоволі потеплішав, — але я нині покину ваше шатро. Ви особисто нічим мене не скривдили, і я завжди шануватиму ваш нескорений дух, але дозвольте вам поспівчувати — вам не пощастило з родичами!
З тим Ангарато повернувся і майже вибіг з шатра. За ним вискочив Айканаро, кинувши на Моріфінве нищівний погляд. Артаресто поглянув на Фінарато і зостався сидіти.
— О, — медовим голосом сказала Артаніс, — мої брати є палкими незгірш за чистокровних Нолдор… Але дозвольте сповістити вельмишановного Моріфінве, що Артаніс Алтаріель Арафінвіоні не буде перед тим, як навідати родичів, питати дозволу у нього…
— Я прошу, — озвався Нолофінве, — припинити ущипливі промови, і подумати над тим, що робити далі. Власне, я пропоную ось що… Вільних земель тут вистачить і на десяток рушень, таких, як наше. Ми маємо взяти Морінготто в облогу — оточити Північ ланцюгом оборонних фортець… І тримати облогу, аж доки не накопичимо сил для взяття Ангбанду. Ви ще не забули, милі родичі, для чого ми прийшли сюди? Аж ніяк не для того, щоб оголосити війну Ельве Сінголло за його нерозумну відповідь. Ми прийшли битися з Пітьмою Півночі, і нам байдуже, чи захоче нам допомогти князь Ельве, а чи волітиме відсиджуватися за вичаруваним його жоною-Майе захистом. Однак, у будь-якій війні, краще мати за спиною приятеля, або — хоча б — не ворога. Арафінвіонів запросили до Менегроту — гаразд. Побувайте там усі… Особливі надії я покладаю на мудрість нашого Фінарато і… на вроду Артаніс.
По колу Ельдар пронісся тихий смішок, а присутня тут таки Арельде трохи ображено випнула вустонька.
— О, моя донька теж гарний миротворець, — всміхнувся Нолофінве, — але на жаль її не впустять до Доріату без особливого запрошення. Втім, можливо, з часом недовіра розвіється, і ми будемо вільно навідувати одне одного. Нараду закінчено, Нолдор. А найближчим часом, коли повернуться всі наші вивідачі, ми розподілимо землі і рушення розділиться, як ріка ділиться біля гирла. У кожного князя буде досить своїх клопотів, сутичок стане набагато менше…
— Я сподіваюся, що мої землі будуть достатньо далеко від князівств синів Феанаро, — пробурмотів Турондо, — ці особи, я говорю, звісно, про трьох з них, приносять колотнечу всюди, де з’являються.
Розподіл земель відбувся десь через повну зміну Рани, названу місяцем. Однак, Фіндекано розлучився з побратимом ще до того. Майтімо виміряв на мапі шмат земель на сході, ткнув пальцем в крапку, біля якої зі слів мандрівних Синдар було написано Пагорб Гімрінг, і сказав:
— Тут я збудую твердиню… І тут буде мій дім.
— Майтімо, — мовив Фіндекано, який був на той час в гостях у брата, і роздивлявся мапу разом з ним, — подивись-но… Тут, з північного боку лише рівнина…
— Лотлан…
— Якщо з Півночі почнеться наступ, то, швидше за все, головний удар буде саме сюди.
— О, я чекатиму, я буду готовий…
— Майтімо…
— Побратиме, — лагідно сказав Руссандол, — в моєму житті зосталася єдина світла пляма — наше оtornasse… І єдина жага — бажання помсти! Я не шукатиму собі подруги, бо не бажаю жалості, бо не хочу, щоб прекрасна діва опустила очі, побачивши на моєму тілі сліди від катівських знарядь. Я не хочу, щоб мною опікувалися… Я не хочу, щоб мене ганьбили мої нестримані родичі. Ось бачиш узгір’я Дортоніону? Тут помічено прохід, ним колись орки прорвалися до рубежів Доріату. Тут віють холодні вітри, і тут я виділю землі для моїх любих Тієлкормо та Атарінке, щоб вони трохи охолодили свої гарячі голови. Бачиш, за цим проходом, що зветься Аглоновим, є земля, яку Синдар звуть Гімлад. Тут моїм красеням буде затишно і не тісно. І діло матимуть — стерегтимуть Аглонів прохід. А ось — долина Талат-Рунен, Синдар говорять, що там є озеро Гелеворн, невимовної краси… Туди я відправлю Карністіро, говорять там, в бескидах Еред-Луїн, живуть Наугрім — якраз йому до пари, запальні і буркотливі.
— Він оголосить їм війну одразу ж по приїзді, - хмикнув Фіндекано, якому затія побратима не подобалася все більше.
— О, ні… Він зневажатиме їх, а вони його, і кожен намагатиметься обдурити сусіда. А отут, між рукавами ріки Геліон, я оселю мого quentaro, мого Макалауре, щоб мати можливість частіше чути його золотий голос.