На навчання панна з’явилась в маскувальному вбранні Лаіквенді. З цього Фіндекано зробив висновок, що її вже хтось навчав, і цей хтось був лучником з Оссиріанду. Еріен тримала лука твердо, тятиву натягувала з несподіваною силою, однак, бойовий лук Нолдор не піддавався її рученятам. Луки Лаіквенді були і менші, і легші, але панна прагнула володіти саме вбивчою зброєю валінорської роботи.
Фіндекано, однак, поставився до її спроб дуже прихильно. Він мовив, що у милої гості все вийде, тільки спершу потрібно розвинути міцність hroa, чим вони і будуть займатися щодня.
Так спливав час… Еріен не поспішала повертатися до Егларесту, з чого Фіндекано лише радів. Про присутність в Ломіоні вродливої учениці великого лучника скоро дізналася вся нолдорська знать, включно з князем Нолофінве. Під час чергового перебування Фіндекано в Барад-Ейтель, Великий Князь висловив бажання познайомитись з князівною Фалатрим, і з його слів молодий князь Дор-Ломіну зрозумів, що його вибір відповідає татковим бажанням.
З Руссандолом він спілкувався як і раніше — за допомогою каменя Феанаро. Майтімо передав з черговим блукаючим Квендо обіцяні побратимові перстеники — чоловічий та жіночий, в обидва було вставлено валінорські сапфіри, що сяяли синім вогнем. Прикраси були просякнуті теплом душі старшого Феанаріона, його щирим бажанням щастя братові і рятівникові. І Майтімо робив явні успіхи — хоча пильне око і могло визначити, що персні трохи недосконалі, та зроблені вони були набагато краще, аніж князівський вінець Фіндекано. Однак, князь Дор-Ломіну носив цього вінця з повагою, і не бажав міняти на інший.
Фіндекано привчив панну до соколиного полювання, єдиного, яким він захоплювався. Князь мав пару соколів з Валінору, дарунок того ж Руссандола, та кілька птахів з їхніх виводків. Соколи довго не затримувалися в Ломіоні — мати у себе подібних бажали Ельдар всього Белеріанду. Однак, кілька з них Фіндекано таки залишив у себе і вивчив бити птаха на льоту. Тепер він часто виїздив з міста в супроводі Еріен та кількох лучників, і на рукавичках молодої пари пишалися сокіл та соколиця.
Еріен робила все більші успіхи, важкий лук став піддаватися її рукам. Вона працювала над собою вперто, навіть за відсутньости навчителя, коли нагальні справи кликали Фіндекано до порубіжної фортеці. Він же малював її з луком, малював у тій сукні кольору морських хвиль і почав різьбити її образ в мармурі — діва-мисливиця з соколом на рукавичці.
О, тиша довгого миру… Яка ж бо ти нетривала…
З батьком Фіндекано теж підтримував зв’язок через палантир, встановлений в Ейтель-Сіріоні. Для розмов у них було призначено певний час надвечір’я, тож юнак трохи здивувався, побачивши, як камінь засвітився денної години. Вдень з ним не мав говорити ніхто — Фінарато любив нічні розмови, Майтімо — захід Анари, а татко викликав його надвечір для розпоряджень і вказівок. Фіндекано вже звик до подібного спілкування зі своїм стриманим батьком, як звик і до того, що Туракано, котрий теж мав у себе палантира, зв’язувався зі старшим братом хіба що раз на рік, і так само робила Арельде. Такою вона була — родина Нолофінвіонів: холоднокровною, виваженою, і кожен ніби сам по собі. Загибель Аракано ще більше розділила рід — Фіндекано прикипів душею до батька, а Туракано — до Арельде, котра дбала про його доньку.
Отож, отримавши виклик у непризначену годину, Фіндекано подумав, що з ним надумали поговорити мешканці Неврасту. Та замість Турондо чи Арельде з малою Ітарільде побачив в камені батькове лице, схоже на лик статуї воїна-Нолдо.
— Сину, — мовив Нолофінве, — добре, що я застав тебе у твоєму покої. Чи все гаразд у Дор-Ломіні?
— О, так, — відповів Фіндекано, — місто розбудовується, сюди продовжують сходитись Синдар та Нандор… Я навіть сформував з частини прибулих два військових загони. Вони важко привчаються до вояцької справи — не вистачає розуміння військового ладу. Але стрільці з них чудові.
— Що чути від Фінарато?
— О, він будує місто-твердиню в горах… Над рікою Нарог… Йому помагають Наугрім — Фінарато може зігріти навіть ці камінні серця… Власне, я не зовсім розумію доцільність подібних дій, хіба що бажання висікти з каменю другий Менегрот…