— О, це той самий випадок, — говорила Лаурендіе напівшепотом до подруги, — намертво закрите аvanire… Звісно, цей юнак не помре, його не скалічено так, як сина Феанаро, однак…
Ферен лежав на ложі, вже вмитий і вбраний в чисте. Злиплі від крові рештки волосся довелося відрізати, і молодий воїн мав дійсно який-то непризвоїтий вигляд. Він це знав, і йому було соромно…
— О, це лише біда, а не провина, — мовив Нолофінве, присаджуючись на краєчок ложа, — не муч себе, бідолашний друже… Що сталося з вами? Як загинули інші?
— Я… Я не знаю…
Фіндекано звернув увагу на вираз очей пораненого. Обличчя Ферена залишалося спокійним, навіть байдужим, але очі… В них плавилися біль, страждання, ще щось, чому не було назви… Наче юнак намагався щось сказати — але не міг.
— Ти втратив пам’ять? Хоч щось можеш оповісти?
— Ми билися… Мене поранило… Я… забув…
— Втрата пам’яті, - озвалася Лаурендіе, — цілком можлива — на певний час. Потім вона відновиться, мій князю…
Цілителька теж нервувалася… Від Фіндекано не укрилося, як вона переглянулась з Туїлінде. Юнак згадав перестороги Таурохтаре і затривожено зиркнув на Ферена.
— Гаразд, — сказав Нолофінве, — не хвилюйся, відпочивай. Поговоримо пізніше…
До кімнати цілительок поспішно увійшов вістовий — срібноволосий Синда-лучник.
— Великий князю Фінголфіне! — вимовив він, і Нолофінве повернув голову на голос… В цю саму хвилину Ферен висмикнув запоясника з піхов, що висіли на княжому поясі і ударив…
Фіндекано з Лаурендіе кинулися одночасно… І не встигли також одночасно… Ніж магтанової сталі прорвав гаптовану сріблом куртку Нолофінве і … вдарився об кольчугу тієї ж роботи. Великий Князь цього тривожного дня убрався зранку як до битви, й це зберегло йому життя.
Ферен бився на ложі в судомах, Фіндекано та цілителька, котра була сильною не по-жіночому, ледве втримували його на ложі вдвох. Зрештою він затих, і Фіндекано зміг подивитися йому в очі тим особливим поглядом, що проникав в глибини підсвідомості.
Те, що відкрилося йому — було жахливим…
Ферен дійсно закрився намертво — до душі його було годі дістати… Однак тіло неначе оплутувала незрима для звичайного ока чорна сіть… Вона була живою, ця сіть, вона ворушилась, вона дихала… Вона керувала hrоа молодого вивідача, замикаючи йому вуста, змушуючи до чину… Це був якийсь несамовитий розум, прищеплений до тіла і мозку Ельда…
— Ти бачиш це, молодий cano? — спитала Лаурендіе. Її голос доходив до Фіндекано наче крізь тунель в горах, — ти бачиш прищепу?
— Я, — вимовив Фіндекано, — я бачу… Це ж жах…
Він поволі виринав з свідомости Ферена. Той обім’як і лежав тихо. Бідолаху тримало вже четверо — на допомогу підбігла Туїлінде і вістовий-Синда.
Нолофінве роздивлявся розріз на куртці. Тоді підвів голову.
— Таке вони роблять з нами? — спитав, — ось таке?
— Це прищепа, — мовила Лаурендіе, — я пам’ятаю ще з тих часів… Вони не можуть дібратися до душі, але тіло — у їхній владі… Найжахливіше, що дух притомний, він усвідомлює все, але не може керувати власним hrоа… Цей воїн не може навіть перерізати собі горло — прищепа не дасть. А ця прищепа націлена на вбивство пана князя Нолофінве — її урухомило звернення вістового…
— Ви не можете її побачити, пані Лаурендіе? — спитав Фіндекано стиха.
— Ні, навіть я… Серед Нолдор побачити подібне зможе лише учень Ірмо… Ти, молодий cano… Фінарато Арафінвіон… Може ще кілька осіб… Решта повинна покладатися на відчуття… Чесно кажучи, князю Дор-Ломіну, коли ти прилетів на орлі зі своїм оtorno, першою моєю думкою було — прищепа… Але ти не побачив нічого, окрім аvanire, і зумів умовити Руссандола відкритись…
— О, Майтімо їм був потрібен для іншого, — пробурмотів Фіндекано, — але, мила пані Лаурендіе… Як це з нього зняти?
— Тільки разом з hrоа, молодий cano… Тільки так…
— Це, — вимовив Фіндекано, — це несправедливо…
— Убийте мене! — раптом крикнув нестямно Ферен, — брати! Будь ласка!
Страшні конвульсії знову струсонули його тілом… Юнак борсався так, що тріщало дерев’яне ложе… Кривавий піт виступив йому на шкірі, кожен м’яз ніби скручувала судома…
— Це кара, — вимовила Лаурендіе, — кара за неслухняність… Відвернися, молодий cano…
Та Фіндекано не відвернувся. Він дивився в заціпенінні, як Пробуджена стає на коліна біля ложа, як цілує юнака, якого ледве втримувало троє Ельдар, в закривавлене чоло, і як вбиває йому в серце ніж, який непомітно вийняла з піхов на власному поясі.