— Шлях твій на Захід хай буде легким, — видихнула цілителька.
Тіло Ферена вигнулося в останній судомі, і раптом спалах осяяв кімнату. Дух молодого Нолдо полишив тіло, і Фіндекано побачив як в його вогні спопеліла чорна змія, що присмокталася до розуму воїна. Лице загиблого, перекривлене болем, стало ніжним і чистим, з тихим усміхом на помертвілих вустах.
Лаурендіе поволі звелася на ноги.
— Тільки так, — вимовила вона, — лише вогонь звільненого духу спалює чародійство Морока.
— Урядіть йому, — тихо сказав Нолофінве, — належне поховання. Він був гарним воїном… Ферен. Сподіваюся, Суддя врахує це, якщо він є дійсно справедливим, а не мстивим. Що там, Глірдане?
Синда-вістовий відійшов від ложа, не зводячи очей з мертвого Ферена і з непорушної Лаурендіе біля нього, проковтнув слину і вимовив, намагаючись щоб голос не тремтів:
— Від передових постів до відома Великого Князя — ворог рухається до Сіріонової ущелини незліченою силою.
— Полічимо, — холодно сказав Нолофінве, — ходімо за мною, юначе, на час битви будете при моїй особі. Ваше ім’я означає — «музика», ви на чому граєте?
— Н-на флейті, - мовив Синда ледь розгублено. Флейта дійсно стирчала за його поясом, поруч з мечем.
— От і добре… Зіграєте мені щось в очікуванні бою.
Глірдан трохи порожевів. Фіндекано добре розумів батькову крижану логіку — князь не хотів, щоб військом полетіли чутки про жахливе чародійство Морінготто. На цілительок-Нолдіе і на сина Нолофінве покладався як на самого себе, а Синда, зовсім молодесенький Еdel, міг наоповідати довколишнім особам жахів, та ще й поетично їх перебільшити.
— Сину, — сказав князь, — займи зі своїми воїнами становиська на кам’яному переході. Побачимось опісля бою.
— Так, мій батьку і князю…
— Виконуй.
Фіндекано вибіг з лікарняної палати так, ніби за ним гналися ngauri. Його лучники, котрі у дворі розпитували збуджених порятунком вивідачів, миттєво вишикувалися у шерегу. Крайньою ліворуч, опісля всіх високих Нолдор та Анта Доронінга, стояла Еріен.
— На становиська! — крикнув Фіндекано, — на перехід — бігом!
Барад-Ейтель, замок Ейтель-Сіріону, був витвором будівельного мистецтва Нолофінве — фортеця висіла над гірським проходом, наче арка, при чому вхід був лише з одного боку. Якщо ворог, скажімо таки зламав би браму, і увірвався в замковий двір, то йому довелося б брати приступом не тільки замкову вежу. Вузький міст з вежичками для лучників перекривав ущелину Ейтель-Сіріон на недоступній знизу висоті. Прорватися на цей міст можна було лише по крученим сходам, на яких троє мечників могли утриматись проти цілого загону. А якщо вороги все ж таки добиралися до мосту — арку можна було зруйнувати, урухомивши складний механізм з залізних ядер. В правобічну ж частину фортеці можна було пройти лише по цьому мосту — і ніяк інакше.
Фіндекано сам допомагав батькові в будівництві цього дива. А в той останній проміжок часу, коли юнак був в Дор-Ломіні, Великий Князь Нолдор залучив до будівництва навіть кілька родів блукаючих Наугрім, котрі прибули в ці гори нещодавно, і просто таки розривалися між прагненням подлубатися в їхніх надрах і відчуттям небезпеки, котра нависла над порубіжжям. Нолофінве запропонував цим істотам союз і охорону, а також певну платню. Наугрім погодились, спокусившись чи-то на обіцянки їх обороняти, чи-то на валінорські самоцвіти, які ще залишалися у багатьох Ельдар, а самому Нолофінве Майтімо Руссандол віддав, як викуп, цілу торбинку цих дорогоцінностей, рівних яким не було в Ендоре.
Фіндекано дуже хотілося подивитися на цих істот, про яких він так багато чув, але жодного разу не бачив. Загадкові «витвори Ауле» в Амані не жили, і до Ельдар лише доходили найрізноманітніші чутки про Наугрім, в яких вихвалялась їхня працьовитість і ганьбилась жадібність. Однак, події розвивались занадто стрімко — юнак не встиг навіть запитати батька чи є ще Наугрім в Ейтель-Сіріоні.
Розташовуючи своїх воїнів на мосту, Фіндекано намагався забути викривлене лице Ферена, і те, що він побачив внутрішнім зором. Напевне, молодий князь мав дуже понурий вигляд, бо до нього підсів Елеммакіл і обережно спитав про здоров’я Синьагіла.
— З ним все гаразд, окрім того, що він проспить битву, — відповів Фіндекано втомлено.
— О, Синьагіл цього не переживе, — озвався збоку Алмареа, — всі звитяги, які він міг би віддати Судді, як викуп, дістануться іншим.