Поміж Нолдор вперто кружляли чутки, що з того воїна, який битиметься з лихою силою, не шкодуючи hrоа, Суддя зніме прокляття і відпустить з Мандосу до рідних. Фіндекано тому не дуже вірив, але багатьом його лучникам, і не тільки їм, подібні чутки заміняли еstel.
Десь вдалині проревів ріг… Все голосніше і голосніше.
— Нолдор, — мовив Фіндекано, — нам виказали честь, приславши посланника.
Внизу поволі їхав на гаурі велетенський орк. В лапі він тримав ганчірку, яку можна було визнати білою лише маючи надмір уяви. Озброєння тварей, видимо, змінилося на краще — посланник мав на собі залізний обладунок і шолом, схожий на перевернуту миску. Ngauro він поганяв чобітьми з острогами, лівицю упер в бік, а в правиці тримав рога. Біля його поясу висів меч, неоковирно зроблений, але таки меч, а не залізна штаба.
— О, вони навчаються, — озвався Алмареа, — напевне років через сотню почнуть музичити й співати…
- І підносити своїм самкам квіти, — ввернув Мірімон.
— Ні, ти помиляєшся, Мірімоне… Їхні панни вимагатимуть від них не якоїсь там степової трави, а наших голів…
— О, не дочекаються… Швидше — погублять власні…
— Тобі не шкода орченят, котрі зостануться без татка?
— Як мати такого татка, так краще рости сиротою…
— Тиша, Нолдор, — вимовив Фіндекано, і насмішники замовкли. Еріен дивилася вниз з такою люттю, що кров виступила їй на прикушених вустах. Молодий князь раптом збагнув, що вона ніколи не оповідала, як загинула її матір…
Знову проревів ріг… Орк підвівся в стременах і закричав на ламаному синдарині:
— Квени! Квени з Західних Земель! Я хочу говорити з тим, хто носить найкращі чоботи! Я, Паддуг, винагороджений острогами за найбільшу кількість гострих вух, відрізаних мною у квенів Побережжя!
— Як може таке статись? — спитав заскочено Елеммакіл, — адже Перша Війна сталася ще до нашого приходу в Ендоре…
— Вони, певне, теж живуть довго — озвався Алмареа, — а може — деякі з них… Хіба є межа для темного чародійства?
— О, Нолдор, заберіть лука у нашої nerwen, інакше ми оганьбимось вбивством посланника…
Фіндекано обережно обійняв Еріен і змусив її опустити лука.
— Ми бігли до моря, — прошепотіла вона, — тварі на gauri… Мама…
— Буде битва… Побережи стріли, кохана моя…
На правобічній вежі з’явилася висока постать в сяючій кольчузі.
— Великий Князь Нолдор слухає посланника…
— Ти, завойовнику з Західних Земель! — загорлав Паддуг, — як ти насмілився будуватися на землях мого володаря! Або схили голову і визнай його владу, або всіх вас буде знищено, до останнього дитинчати!
— Якою є межа володінь твого пана, посланнику? — пролунав зверху голос, схожий на крижаний дзвін.
— Йому належить Арда! — проричав орк.
— Так знай, злощасна тварино, на біду сущому наділена зачатками розуму, — Арда не є власністю Руйнівника! Ми не дозволимо злу розповзтися з Ангбанду по світу, навіть якщо ця земля змішається з кров’ю і попелом наших тіл! Забирайтесь геть до своїх нір — настане година, і ми викуримо вас звідтіля разом з вашим повелителем!
— Ви всі помрете сьогодні, - сказав Паддуг і ошкірився, — всі, квен… Я сам приміряю твої чоботи…
Фіндекано мимоволі глянув на свої маленькі ступні в зграбних чобітках. Алмареа поруч захихотів:
— Наш князь мав би відповісти, що для цього вельмишановний Паддуг має обрубати собі лапи…
Та Нолофінве не став витрачати слова на подальшу розмову і зник за стіною становиська. Паддуг розвернув гаура, слова, які він вимовляв при тому, змусили особливо делікатних Ельдар злегка почервоніти, хоча значення тих слів можна було зрозуміти швидше за сенсом, аніж за звучанням, і помчав поміж скелями до свого війська.
— Нолдор, — мовив невгамовний Алмареа, — ми були присутні при історичній події виняткового значення…
- І при якій же? — всміхнувся Мірімон.
— Просто перед нашими очима, чи-то пак вухами відбулося народження великої і могутньої орочої мови… Я розібрав, принаймні, три слова, і всі вони стосуються до способу розмноження цих милих мавпочок…
— О, помовчи ж Алмареа, з нами nerwen…
— Я замовкаю і готую зброю…
Тиша залягла над проходом, напружена тиша очікування… Потім десь попереду проревів ріг, і проходом хлинула орда…
На правобічній вежі продзвеніла срібна сурма. Голосно і виклично…
— Стріляйте, Нолдор! — крикнув Фіндекано, — Во ім’я Богів і Арди!