Фіндекано поволі прожував шматочок хліба і знову опустив ложечку в мед. Лихі слова вже не торкалися його — він перейшов межу чорної туги і дуже хотів їсти і жити.
— Тавро, — вимовив він нарешті, - це наче тавро — навічно.
— А Фінарато відказує спокійнісінько: «Що ми поганого зробили вам, родичу Тінголе? Яке злодіяння вчинили у ваших володіннях, чим засмутили вас? Ні проти вашої княжої влади, ні проти ваших підданих Нолдор ніколи не мислили нічого лихого».
— О, — мовив Фіндекано з повним ротом, — Інголемо завжди вмів сказати красиво і розумно.
— Тут Тінгол, — продовжив Майтімо, підсовуючи приятелю торбинку чищених горіхів, — дивиться на нашого Фінарато поглядом голодного ngauro…
— О, Майтімо… — сказав Фіндекано докірливо, — як ти можеш…
— Та це ж сам Фінарато мені і оповідав. Саме в таких виразах… Так от, Тінгол говорить: «Дивуюся тобі, сину Еарвен… Ти щодня сідаєш до столу твого родича, а руки твої по лікоть в крові материної рідні… І ти нічого не говориш на свій захист, і не благаєш прощення».
Фіндекано опустив голову. Тоді зітхнув, і знову поліз ложечкою у вазочку з медом.
— Авжеж, до горіхів… — сказав Руссандол підбадьорливо, — Фінарато, однак, змовчав на це несправедливе звинувачення, бо не хотів топити нас… Я маю на увазі нашу дружну сімку зверхніх та лютих Феанаріонів. Про тебе взагалі якось не було і мови — Другий Дім завжди в тіні, це нас видно здалеку, немов пожежу. Але тут спалахнув Ангарато — він, якщо пам’ятаєш, посварився з Карністіро і досі дивиться на нього орком, втім мій брат дивиться на нього не більш дружнім поглядом, що є то є. І почав викладати щиру правду, та ще й дещо додав від себе. Фінарато аж кипів, коли про це оповідав…
— От чого не можу собі уявити, — ледь всміхнувся Фіндекано, — так це розгніваного Інголемо…
— Наш книжник вважає, що незгоди мають залишатися в родині. — сказав Майтімо ласкавим голосом, яким завжди говорив про Фінарато, — Ангарато дійсно дозволив собі забагато, він назвав князя Феанаро підлим, мовив, що наш батько одурманив решту словами, мов вином — ну, а далі все по «Нолдоланте»: Альквалонде, Прокляття, Лосгар, Гелькараске… Фінарато взяв з мене обіцянку, що я не оповім про це братам. Я пообіцяв — Шалена Трійця рознесла б Дортоніон на мечах, якби почула хоча б половину тієї оповідки.
— Це було, — мовив Фіндекано, — дуже необережно… І що ж на те Тінгол?
— Спершу вельможна Меліян вимовила зловісно: «А проте тінь Мандосу лежить і на вас…»
— Ти за щось не любиш княгиню Доріату, друже…
— Вона — Майе… З її силою ми б рознесли Ангбанд ще в Дагор Аглареб… Принаймні, з Сауроном вона б впоралася — Артаніс говорила, що княгиня намагалася зламати її аvanirе. Тихо, лагідно… Бідолашна Нервен досі не може отямитись вона оповідала Фінарато, що відчуття у неї були — як у мушлі, яку відкривають ножем. Я це знаю, мене теж так… відкривали. Тільки я тоді висів на дибі…
— О, Майтімо, — сказав Фіндекано докірливо, — як можна порівнювати княгиню Доріату з цим…
— Мета одна, тільки засоби ріжні. І обидва вважають, що мають право… Ні, я мовчу, а то твій Ант викличе мене на поєдинок за образу його повелительки. Тінгол же роздумував доволі довго, і весь цей час Арафінвіони стояли перед ним, як підсудні. Тоді він велично підвівся з трону…
- І прокляв нас усіх? — спитав Фіндекано з легкою насмішкою, якої сам від себе не очікував.
— Отут і починається щонайдивніше. Спершу він велить Арафінвіонам їхати геть. Тоді запевняє, що вони можуть повернутися пізніше, якщо забажають, бо є його ріднею, до того ж невинною у лиходійстві. З Фінголфіном та Другим Домом він не стане розривати дружніх стосунків, бо ви, мовляв, теж є жертвами зверхніх і лютих…
— Майтімо, — докірливо сказав Фіндекано, — все ж таки є межа…
— Та я ж сміюся, щоб не плакати, оtorno. Мене і Саурон все питав тоді, чого я весь час усміхаюся. Натура така у Рудого Майтімо… От мої малі не мають почуття гумору, я маю на увазі Трійцю, тому і просливли пострахом Середзем’я…
— Ну, а вас Тінгол таки прокляв…
— Ні… Але він мовив таке, від чого Фінарато і досі отямитись не може. «Ніколи, — говорить Тінгол, — мої вуха не почують більше мови тих, хто убивав в Альквалонде. Ніхто не розмовлятиме нею відкрито, поки я володію цими землями. Усі Синдар почують мій наказ, що не вільно їм ані говорити мовою Нолдор, ані відповідати тим, хто до них заговорить А кожного, хто говоритиме на квенья, вважатимуть братовбивцею та нерозкаяним зрадником роду Квенді.»