Фіндекано мимоволі пересмикнув плечима. Він не схвалював подібних розваг, і серед воїнів Ейтель-Сіріону та Дор-Ломіну не траплялись бажаючих мститись інакше, як у битві.
— Майтімо б це не сподобалось, — мовив він врешті.
— О, Старший Рудий був у великому гніві, - сказав другий з Амбаруссар, — він шипів на нас так, що я розплакався. Він сказав, що у нас уже ріжуться ікла, і що він не хоче знатися з орочою ріднею. Він сказав, що наступного разу нам захочеться мучити живу істоту так, як орки мучили його самого, і ми тут таки перетворимося на орченят.
— Ми пообіцяли, — зітхнув Тельво, — що більше ніколи… Тільки бій, і ніяких полонених… Ми не перенесемо братової зневаги — Майтімо є для нас всім… Ми покладемо за нього життя, навіть не спитавши — навіщо…
- І це буде ваша остання помилка в цьому житті, нерозумні Ельдар, — пролунав звідкись зверху знайомий протяглий голос.
Руссандол зістрибнув з підвісного мостика просто на землю, і рушив до гостей, ледь усміхаючись кутиком рота.
— О, я бачу, що мене тут не очікували побачити, — мовив він, — вітаю обох князів і їхніх супутників. Панно Артаніс… Моя найулюбленіша сестро! Дозвольте торкнутись вустами вашої руки… Її ніжний доторк ніяк не може забути Тієлкормо — він все ще трохи накульгує…
Артаніс, сміючись, простягнула йому руку.
— На тебе, — сказала вона, — я ніколи не могла сердитися довго, Нельо. Ти — найкращий серед своїх шалених родичів.
— Це офіційне освідчення в коханні? — промурчав Руссандол, — бідолашний Келеборн… Він відійде до чертогів Судді під звуки арфи Даерона… Він не переживе навіть не твоєї відмови, а те, що його, такого витонченого красеня і мудреця, проміняли на однорукого Нолдо, який тільки і зробив розумного, що скромно мовчав там, де це було потрібно.
— О, скромна мовчанка і ти — це несумісні речі, - мовила Артаніс, зовсім не образившись, — як я скучила по оцій вояцькій простоті звичаїв, ти собі просто не уявляєш, сину Феанаро.
— Зараз ми вас пригостимо обідом, — пообіцяв Майтімо, сміючись, — дуже простим і вояцьким. На дерев’яному посуді — оповіси про це Келеборну, сестричко. А завтра — полювання з соколами на Темному озері. І безліч інших вояцьких розваг. В тому числі і поєдинок зі мною — подивимося, як ти відбиваєш удари з лівої, Нервен Артаніс.
Артаніс пирхнула, потішена і розвеселена. Майтімо обійнявся з Фінарато, і притиснув до себе Фіндекано, наче вони бачилися дуже і дуже давно.
— Тільки не говори мені, - сказав Нолофінвіон, — що ти випадково вирішив навідати своїх молодших…
— О, випадково, зовсім випадково… Ти ж чув, вони зовсім розбестились на волі. Оті їхні витівки з полоненими орками — це ганьба для всього роду Нолдор.
— О, Майтімо, — жалібно мовив Тельво, — не починай знову… Якихось троє тварей — ми б їх все одно пронизали стрілами…
— Та я ж не орків шкодую, нерозумні, - мовив Руссандол лагідніше, — а вас. Ви не повинні звикати до того, що можна безкарно завдавати біль. Навіть тваринам… Навіть тварям… Битва — то інша річ, для того ми тут, але є межа… Всьому є межа, адже так, Фіндекано?
— О, напевне, — сказав Фіндекано, — першим ту межу переступив колись Морінготто і сталося те, що сталося. Однак, твій приїзд…
— Проста перевірка — я обіцяв малим, що триматиму їх у жмені. І така мила несподіванка…
Фіндекано лише головою похитав. Правди з Майтімо не міг витягнути ніхто, якщо старший Феанаріон приймав рішення про щось не говорити. Як він сам мовив, сміючись: «ні биттям, ні ласкою». Але несподівана зустріч тим більше була приємною.
Обід був пречудовим, хоч і без південних фруктів, яких Фіндекано вдосталь накуштувався в Нарготронді. Головною стравою були гриби, гриби у всіх виглядах — смажені, тушені, варені. До обіду зійшлися cano лучників-Лаіквенді, серед них — дві дівчини. Розмова велася повільна, розважлива, але в ній не було напруги, властивої тим проханим обідам, на які збираються напівзнайомі особи. Амбаруссар тішилися повагою — молодиків тут видимо любили за відвагу і відчайдушність. А на князя Гімрінгу взагалі дивилися, як на Напівбога. Фіндекано помітив, як захоплено поглядає на його приятеля лучниця-Лаіквенде, і ще раз пошкодував, що Майтімо на свою біду зустрів оту красуню з Доріату, про яку з таким сарказмом оповідала Артаніс.