— Добре, — сказав Руссандол холодно, — тоді я зараз покличу пажів з ношами, до тебе прийде цілителька, а опісля цілющого сну, ти повернешся до Аглонової Твердині. На першу лінію укріплень — до Лотлану. І там пробудеш стільки, скільки мені буде потрібно, щоб пробачити тобі оте, що я почув.
— Рудий… — почав був Куруфінве, — Будь ласка…. Рудий…
— Якби ти просто побажав мені погибелі, - вимовив Майтімо над силу, — я пробачив би тобі… нині. Але побажати, щоб я зостався… там…
— Рудий, я не…
— Мовчи, — прошипів Майтімо, — не говори… Я й досі відчуваю той ланцюг на зап’ястку, і часом прокидаюся з криком болю, бо мені сниться, що Фіндекано не прийшов… Що він загинув в крижаному проваллі, або не пішов рятувати того, хто палив кораблі в Лосгарі… Ніхто з вас тоді не сказав йому, що я цього не робив… А найстрашніший з моїх снів — це мій оtorno в лапах орків, зранений, з обрізаними косами… І тварь підходить до нього з батогом… Ти не знаєш, чим він ризикував, Атарінке… Більше, ніж волею — вони б замучили його у мене перед очима, вимагаючи моєї згоди стати вождем Ельдар, вірних Морінготто. Може, я мав погодитись, менший брате, бо мені здається, що тобі сподобалося б служити в Ангбанді?
— Рудий… — прошепотів Куруфінве. Він плакав, плакав по-справжньому — перстеник на руці Фіндекано знову став прохолодним.
Зверху вже спускалися Морнемир, якого Майтімо покликав по оsanwe, та ще троє Ельдар. Вони обережно переклали Куруфінве на розстелений плащ, не виказавши при тому анітрохи здивування. Очевидно, брати Майтімо, не відріжняючись миролюбністю, просто таки приваблювали до себе всілякі халепи.
— Не треба сліз, — мовив Руссандол до Куруфінве, — подумай… Я приїду до вас, коли зможу дивитись на тебе без огиди.
Коли Ельдар з ношами віддалилися, Майтімо затулив лице рукою, і з хвилину стояв так, ніби уособлення болю.
— Здається, що він не зовсім безнадійний, — обережно мовив Фіндекано, — твій брат плакав щиро…
— Він себе оплакував, — мовив Майтімо змученим голосом, — я втомився від усього цього, віриш? І покинути не можу цих трьох шаленців — пропадуть. Морьо, щоправда, уже виправляється, але парочка з Аглонової Твердині є моїм вічним болем — як відрубана правиця… Татко погубив їх… Погубив, сам того не бажаючи… Він, тільки він міг тримати їх на шворці, немов мисливських псів… А що він з них виховав — ти бачив. Тієлкормо трохи кращий, але і він… Я навіть трохи шкодую, що довго нема війни — їм явно нікуди подіти силу.
Фіндекано побув в Гімрінгу ще місяць. Майтімо припрохував його зостатися на зиму, але князь Дор-Ломіну вважав, що і так помандрував достатньо. Його непокоїло мовчання Неврасту — Фіндекано намагався зв’язатися з братом через палантир Гімрінгу, але куля Феанаро залишалася молочно-білою. Потрібно було їхати — і, можливо, навідати Невраст.
Проводжати його виїхали всі Феанаріони, окрім Куруфінве, котрий і досі перебував на порубіжжі. Фіндекано прихитрився за місяць ні з ким не посваритись — навіть Моріфінве якось підійшов до нього і пробурмотів подяку за вміло виправлену помилку в стосунку до Кгазад. Наугрім були дуже гордовитими і запальними — якби Дварфін здогадався, що став посміховиськом, то зв’язок з Белегостом було б втрачено навіки.
Азаггал охоче спілкувався з давнім знайомим, старанно обходячи в розмовах те, що сталося того вечора. Але проводжати не поїхав — Наугрім боялися коней. Зате Тьєлпе проводив свого нового друга разом з усіма аж до смуги нічийної землі поміж Дортоніоном та Доріатом, через яку Ельдар потрібно було гнати щодуху.
Фіндекано ніжно розпрощався з усіма, навіть з Тієлкормо, котрий мило усміхнувся родичу. У Мисливця, як звали Туркафінве позаочі, вистачало розуму, принаймні, не дратувати Руссандола. Нолофінвіон ще раз висловив побажання побачити всіх сімох братів — з Куруфінве включно — в Ломіоні, і торкнув коня, в’їжджаючи під тінь Еред-Горгороту.
***
Зими в Гісіломе були теплішими, ніж у Гімрінгу. Тому, по своєму приїзді, Фіндекано ніби повернувся в багряну димку осені. Він переговорив з батьком — в Ейтель-Сіріоні було спокійно. Але Невраст мовчав.
Якось увечері до книгозбірні, де збавляв вільний від військових вправ час Фіндекано, вбіг воїн, котрий чергував біля палантиру. Фіндекано запровадив такі чергування на той випадок, коли хтось з родичів вийде на зв’язок раптово, не в призначений для того час. Воїни чергували охоче — біля палантиру завжди лежало кілька книг, зшитки недописаних віршів, гусячі пера, і стояли пляшечки з атраментом.