— Невраст, — доповів воїн, — Невраст на зв’язку… Ясна панна Арельде бажає говорити…
Фіндекано підхопився з місця. Його сестра говорила по палантиру тільки опісля Туракано, оповідаючи про життя-буття племінниці Ітарільде, якій замінила матір. Ніколи вона не кликала Фіндекано просто так — порозмовляти. В збуреному розумі Астальдо одразу ж промайнула жахлива картина — Віньямар в облозі, Туракано мертвий, сестра на чолі оборонців твердині… За скільки днів кіннота домчить до побережжя в обхід трясовини? Вже обраховуючи шлях, молодий воєвода вбіг до кімнати, де стояв палантир.
З глибин магічної кулі на нього дивилася Арельде — як завжди вбрана в біле, спокійна і розважлива.
— Що сталося, сестричко? — спитав Фіндекано стривожено.
— Нам потрібно порадитись, старший брате…
— Принаймні, орки не обложили Віньямар?
— Та як би вони сюди потрапили — хіба що обхідним шляхом… На це у тварей не вистачить розуму… Не в тому річ… Фіндекано, потрібно, щоб ти приїхав — і то негайно. Я говорила з батьком, він уже виїхав з Ейтель-Сіріону…
— Та що трапилося?
— Ми покидаємо Віньямар…
— Тобто?
— Ми взагалі йдемо з Неврасту.
— Як — ідете?
— Я не можу довго говорити, Турондо неподалік… Приїзди, благаю…
Палантир згас… Фіндекано довго дивився на молочно-білу кулю, тоді гукнув Анта і почав віддавати розпорядження.
Спершу він хотів почекати батька, але Арельде так наполягала на приїзді, що Фіндекано вирішив таки вирушити сам. Оскільки військової допомоги Віньямар явно не потребував, то Астальдо вирушив у супроводі лише Анта та своєї вірної четвірки. Вони мчали, ніби листя в бурю, і швидко досягли побережжя.
Море… Астальдо лише тепер зрозумів, як він нудьгував за морем… Всі ці роки він не знаходив часу побувати на побережжі, і лише нині… Воно співало, море, свою прадавню пісню, і Фіндекано мимоволі позирнув на Захід, туди, де зосталися його дитинство і юність.
Білі стіни Віньямару виросли перед ними несподівано… Туракано облаштувався на прибережних скелях, а для будівництва використовував мармур… Місто нагадувало Тіріон, маленький, іграшковий Тіріон, якимось чином перенесений до моря.
І місто було майже порожнім…
Покинуті будиночки передмістя сумно дивилися на приїжджих запилюженими вікнами. В самому місті заселеною була лише цитадель і кілька вуличок поруч. На вулицях траплялися лише воїни і зовсім мало жон…
Лучники князя Дор-Ломіну дивилися на все це очима, круглими від здивування. Фіндекано перебирав подумки всі можливі причини подібного. Якась незнана пошесть… Ельдар ніколи не хворіли, але ж хворіють тварини, рослини… Може Морінготто напустив на Віньямар якусь заразу? Але ж тоді Арельде мала його попередити… Туракано розсварився зі своїми Синдар та Фалатрим? Але в місті і Нолдор ледве третя частина… Де жони, де діти? Та що ж тут коїться, врешті решт…
Прибулих зустріла сама Арельде… За обіднім столом окрім неї була присутня лише Ітарільде — гарнесенька юна Ельде, до болю схожа на загиблу Еленве. Вона не забула Фіндекано і пригорнулася до нього з радісним смішком. Поївши, Арельде відіслала племінницю і попрохала Фіндекано, щоб той відпустив і лучників і зброєносця.
— Арельде, де Туракано? — не витримав Астальдо, коли вони зосталися самі, - не муч же мене…
— Брат приїде увечері, - відповіла дівчина, — у нього справи за містом. Це навіть добре, що я зустріла тебе першою.
— Куди поділися Квенді Віньямару?
— Я ж говорила тобі — ми покидаємо Невраст…
Фіндекано опустив вії. Він нічого не розумів.
— Ти був у Фінарато? — спитала Арельде, — ти чув про видіння? Нібито йому являвся Вала Ульмо? І велів будувати Нарготронд… І начебто Вала Ульмо являвся і Турондо…
— Чув, і давно… Ще батько говорив мені під час Дагор Аглареб… Що Турондо хоче покинути Невраст і збудувати місто в потаємній долині. Тільки він не мовив нічого про явлення Вали… Просто — «Туракано мав видіння»… Я ще здивувався: Туракано і видіння це несумісні речі… І Фінарато щось подібне оповідав…
— Але місто побудоване, старший брате… Звісно, Турондо говорить, що там ще роботи і роботи… Однак, Квенді Неврасту вже майже всі там…
— Де — там?
— Я не знаю…
— Арельде!
— Присягаю! Він не говорить навіть мені, де знаходиться це місто. Знаю тільки, що в гірській долині. Ті Квенді, яких він умовив жити там, назад не повертаються, окрім його приятелів — вони єдині втаємничені…
— Глорфіндейл?
— О, так… І ще Ектеліон з Егалмотом… Я намагалася втекти — варта утримувала мене в цитаделі… До палантиру я тоді дібралася дивом — і більше мені цього не вдавалося. На щастя, в Барад-Ейтель біля кулі Феанаро теж чергує вартовий.