Еріен він побачив в дальньому кутку зали, побачив одразу ж. Вона говорила про щось з тим самим молодиком, котрий забрав її з Ломіону. Як його… а… Нінуінон… До Фіндекано панна не підходила, а сам він зовсім не бажав ставати посміховиськом і отримати відкоша перед усім зібранням.
— …наш вельможний гість…
Корабел рекомендує його… Поштивий Телеро говорив вже з півгодини, а Фіндекано лише тепер розчув його слова, насилу відвівши очі від постаті навпроти.
«Нічого не вмерло. Нічого… Де твоя гордість, Нолдо?»
— За звичаєм, — мовить Кірдан, — зіграйте нам, князю Фінгоне. Тим більше, що про вашу вправність…
О, так, зіграти… Ант вже несе йому арфу, арфу яку він не віддав здибленій кризі…
Краще б зостатися на тій кризі… Краще…
Знайоме лице спливає перед очима. І — як спалах — та проклята скеля, ланцюг, що вп’явся в зранений зап’ясток друга…
«А де б зостався я, оtorno? — неначе чує Фіндекано голос Руссандола, — Ну, як ти можеш навіть думати так…»
— Цю пісню, — чує він власний голос, — мені подарував побратим… Маедрос Феанорінг… Два птахи стали нашими оберегами — орел і сокіл… Орел допоміг нам врятуватись, а сокіл — вижити…
Оберіг з соколами Ороме, котрий дивом повернувся до власника… Немудряща пісенька про побратимство орла з соколом, що допомогла віднайти Руссандола… Майтімо, коли прощався, ткнув побратимові згорнений аркуш. «Почитай, сподобається… Це я для тебе склав, соколе, брате мій…»
«Сокіл… — масний улесливий голос в голові, - чиясь красива погибель…»
«Я не здамся тобі, Чорний… Не дочекаєшся… Не дам затруїти себе почуттям провини. Я виправлю все, що можна виправити — і він настане, день…»
Пальці вже торкаються струн, поволі виникає мелодія… Мелодія, складена Майтімо у вітряний день на пагорбі Гімрінг…
— Сокіл літа високо, Сонцю і бурі-січі Гостре соколє око Дивиться просто в вічі. Кігті — кігтити хмару, Дзьоб — щоб її клювати, Крил замашних удари — Рвати її на шмати. В кожную мить готовий Кинуть кубло колюче, — Зринуть, як стріл раптовий, Що неминуче влучить. Сокіл літа високо. Сонцю і бурі-січі Гостре соколє око Дивиться просто в вічі.
Ант приймає арфу, Фіндекано вклоняється присутнім… Сподобалось чи ні… Не розібрати… Тут не такі пісні потрібні… Щось з валінорських славнів, те, що співалося в Тіріоні-на-Туні. Чому спливла в пам’яті саме ця пісня, дарована другом?
Еріен нема, він не помітив, коли вона пішла. Нема і Нінуінона… Кірдан знову щось говорить… Дякує, здається… Головне — не зрадити себе. Цікаво, скільком з присутніх тут осіб відомо про їхній розрив? Що там говорила Артаніс? Панни з Доріату закладаються, скільки протримається в явному світі покинутий закоханець…
Однак, ви програли заклад, Еріен Ненаратіоні… Сокіл живий — і не на вашій рукавичці.
Фіндекано поволі йде залою, вклоняючись, знайомлячись, усміхаючись… Дні юності оживають в пам’яті, велика зала садиби Фінве, малювання з княгині Міріель на стіні…
А його Нолдор і тут — як вдома. Алмареа оточив гурток панночок, всі дивляться на нього трохи не з побожним переляком. Ще б пак — особа, проклята Богами, що на власні вуха чула грізний голос Вишнього Намо, є веселим світлооким усміхненим Еdel. Діви очікували побачити трохи не поріддя Залізного Пекла, напевне… Алмареа тримає в руці келишка, але пити йому ніколи — побрехеньки так і сиплються з його вуст.
— О, Гелькараске відріжняється від цієї зали лише тим, що там трохи холодніше… Дівочі погляди, сповнені холодної зневаги…
— О, ми не зневажаємо… — жебонить якась діва, — просто нам говорили, що…
— Що всі ми зверхні і люті, авжеж… Мила діво, чиї очі сяють, ніби давно померкле світло двох дерев, хіба я схожий на особу люту і зверхню?
— Але ті Нолдор зі сходу, Феанорінги?
— О, родичі з Першого Дому цілком приємні в обходженні і є вмістилищем багатьох цнот, — промовляє Алмареа, а Фіндекано трохи свого келиха не впустив від несподіванки, — ви чули про Золотий Голос Тіріону? Коли співає Маглор…
Світ перевернувся — Алмареа хвалить синів Феанаро… Ні, його воїнів спокійно можна відправляти на перемовини самих…
— В Лосгарі? — перепитує когось Мірімон, — таже ми не знаємо, що там сталося, ми ж були на західному березі… Пожежа, авжеж… Князь Феанор? О, він був вельми важкою у спілкуванні особою, однак, його майстерність… Вельмишановний чув про прилад, що безпомильно вказує на північ? А про палантири?