Ні слова неправди, бо Мірімон був тоді в обозі і прибіг на берег лише вранці, і незгоди зосталися в родині… От у кого повчитися б Ангарато…
— Ми наткнулися на вовчих вершників в степу, — розливається соловейком Синьагіл перед іншим гуртком панночок, — я втратив коня, і втратив би життя, якби не мій князь і воєвода… Князь Фінгон є моїм рятівником — він вихопив мене трохи не з вовчої пащі. Його відвага…
І що ти там говориш, Синьагілe? Навіть не почервонів, коли Фіндекано підійшов ближче. Панни вже не знають на кого дивитись — чи на оповідача, чи на героя оповідки… Краєчком вуха князь Дор-Ломіну чує, як Елеммакіл оповідає ще комусь історію його вікопомної вилазки до Тангородріму, особливо підкреслюючи те, що на місці події з’явився орел Манве.
— О, так, Суддя був у гніві… Однак, милосердя Валар відомо всім… Князь Маедрос — старший син Феанора, якщо пробачено навіть йому… А як ще витлумачити появу Торондора?
Телері, з яким розмовляє Елеммакіл, киває замислено… Він згоден… Ні, поки що все чудово.
— Я не Синда, я Нандо, — голос Анта, — князь підібрав мене в лісі, біля тіл розтерзаних орками рідних… У мене немає родичів, окрім Фінгона Відважного, котрий зве мене сином.
— Ви жили серед… серед прибульців з Заходу, — чийсь обережний голос, — і як вам велося в Ломіоні?
— Я був зброєносцем свого аtarinya, і супроводжував його як на війні, так і в мирний час. Ломіон, як і Ейтель-Сіріон є оборонним градом… Синдар? Їх багато серед воїнів і серед мешканців міст… У Гімрінгу? Там теж… Так, я там був… Князь Маедрос? Шляхетнішого від нього немає серед Квенді, є лише рівний йому — мій князь…
— Говорять, що Lechind зневажають тих, хто не був у Валінорі…
— Я не бачив таких нерозумних осіб…
Фіндекано мимоволі згадує Куруфінве, котрий підпоїв Науга… Та Ант не скаже злого про жодного з Нолдор, навіть, якщо Шалена Трійця тричі назве його Моріквендо.
Зрозумівши, що ґрунт для перемовин вже добряче підготовано, Фіндекано вийшов до саду, дякуючи друзям подумки. Десь у іншому місці він теж зміг би так говорити і сміятись, але не тут…
Даремно батько послав його сюди. А втім — він же не знав…
— Tano Фіндекано…
Такий знайомий голос… Таno… Навчитель… Тоді, в Ломіоні, вона називала його так дуже зрідка. Мій cano… Мій воєводо… Фінгоне… Фіндекано…
— Я радий знову бачити вас, вельможна. Як ваші успіхи у стрільбі? Ви продовжуєте заняття? З ким?
— Я вправляюся сама…
— Твердість руки… Головне — не втратити.
— Я — намагаюся…
Він повертається до неї обличчям. Головне — щоб не зрадив погляд… Крижаний погляд Нолофінвіонів — саме те, що треба.
— Cano…
— Я не ваш воєвода, nerwen.
— Я була… Я не хотіла, cano…
— Все проминуло, панно. Мені шкода, що я розчарував вас… В списку згаслих від нерозділеної любові зосталося порожнє місце…
— В якому списку, cano?
— Діви з Доріату ведуть подібні записи… Деякі навмисне закохують в себе нерозумних Еldrim, щоб потім пишатися перемогами.
— Фіндекано, я ніколи… Нам треба поговорити…
— Я ж пропонував вам — поговорити… Ви не дали мені навіть виправдатись. З плином часу я не змінився, панно, і моя провина не стала меншою. Я вже не такий огидний нині? Щось сталося? Ніхто не звільнив Нолдор від прокляття. Дайте всьому цьому спокій, і йдіть до зали. Там уже танцюють…
Схлип… Тихий і безпомічний… Такий дитячий… Так плакав колись маленький Ант, тулячись до нього біля похідного вогнища.
— Що ти зробив їй, Lachend?
— Цього пана, здається, звуть Нінуінон, — мовить Фіндекано, глянувши побіжно на третю постать, — він є наступним у вашому списку, чи не так? Співчуваю…
Він повернувся до них спиною і рушив до засклених дверцят, звідки долинала музика. Якби Нінуінон був Нолдо — ранком вони б уже билися до першої крові. Та навряд чи цей юнак викличе його…
Занадто жорстоко… Він був згоден з цим. Однак — справедливо.
Фіндекано запросив на повільний урочистий танок, який тільки-но розпочався, першу ж діву, яку зустрів біля дверей зали. І протанцював з нею до світанку.
По обіді другого дня Кірдан прийняв князя Дор-Ломіну в альтанці на морському березі. Опісля звичаєвих побажань, Пробуджений одразу ж приступив до справ.
Він уже знав з листа князя Нолофінве про відхід Туракано. Кірдан поставився до цього поблажливо — Телері більше за все цінували свободу волі. Він не вважав вчинок Турондо зрадою, тим більше, що до цього вчинку спричинився сам Вала Ульмо.