Імені не спитав теж… Однак… Ласселанте… Ах, ну певне… Посестра тієї… Gwatel…
— Мені потрібно з вами поговорити…
— Ваша gwatel, панно, могла б прийти попрощатись сама. Що ви можете мені сказати? Для чого вона прислала вас?
— Еріен мене не присилала.
Перстеник Тьєлпе на лівиці… Холодний… Холодний, мов лід.
— Ходімо до альтанки, панно. До он тієї, що поруч з водограєм.
В альтаночці тихо і затишно. Столик, на столику ваза з фруктами… Ложе за запонами. Гніздечко кохання… Трохи непризвоїте місце для дружньої бесіди.
— Мені байдуже до призвоїтости…
Панна вимовила це не вголос. Osanwe… Osanwe, що виключає можливість обману.
— Я чекаю, — теж не вголос. Osanwe … Нехай…
— Я знаю, що Еріен кохає вас…
— Кохала, панно…
— Кохає… Нині і вічно. Можливо доріатські панянки і рахують вбитих їхньою жорстокістю юнаків, але це — не телерійський звичай.
— Мила Ласселанте, ваша подруга полишила мене, віддавши заручного персня. А отже…
— Ви не знаєте… Ви нічого не знаєте… Вона не просто кохає вас, ви були для неї всім. Уособленням чести, волі, гордости… Вона писала мені, що ніколи не бачила подібного вам воїна, хоча ми з нею бували в Доріаті і знайомі з воєводами князя Ельве. Еріен схилялась перед вами, як перед посланником Богів, вона вірила, що Вишні прислали нарешті допомогу позосталим Квенді. Вона прагнула помститися за матір — сестру Кірдана розтерзали gauri перед очима доньки, яку мати встигла підсадити на нижню гілку дерева. Сама пані Маев зосталася внизу… Її погибель зробила з моєї ніжної посестри nerwen…
— Це сумна оповідка, панно, але…
— Постривайте… Нещодавно Егларестом та Брітомбаром поповзли лихі чутки, невідомо звідки. Чутки стосувалися народу Нолдор. Ми тут мало бачили Lechind, це були або заїжджі з Віньямару, або мандрівники з Західного Белеріанду. Ми зовсім не знали вас… А оповідки говорили про… Про всі ваші біди у викривленому, злому вигляді. Я не буду переповідати всього, скажу тільки, що говорилося про вас особисто. Фіндекано, воєвода з косами, адже так вас звали у Валінорі, нібито віддав наказ стріляти по жінкам-Телеріе, котрі опинилися тоді в Гавані, і намагалися всовістити князя Феанора та його синів. Вас звинувачували в тому, що ви вбивали жінок і дітей…
— Я читав листа князя Кірдана до племінниці, - безгучно відповів Фіндекано, — там не було таких подробиць.
— Але листа привіз Нінуінон… Наш друг дитинства, якому завжди подобалась Еріен. О, вона ніколи не приймала його залицянь. Саме він оповів моїй подрузі оті подробиці, і світло згасло у неї перед очима. Ви були тим світлом — воно стало тьмою…
— Але чому мені не дали виправдатись?
— Вона занадто кохала вас… Її листи — це пісня кохання… І раптом… Вона дуже шкодувала за тим нерозважним від’їздом потім, коли отямилася вдома. Вона ридала у мене на колінах, вона говорила, що відчуває, як ви згасаєте — день за днем. І ми послали до Ломіону одного певного Квендо з мандрівних Нандор. Він повернувся і оповів, що князь Фінгон є при доброму здоров’ї і навчає своїх воїнів. Якби ви занедужали, Еріен прибула б до Ломіону так швидко, як зміг би мчати її кінь.
Фіндекано ледь усміхнувся кутиком рота. Ласселанте благально склала долоні.
— О, ще хвилинку… Більшість злощасних Квенді, з яких і почалися оці розмови, виявилися прищепленими. Всі вони побували в Ангбанді, а як потрапили сюди — нам невідомо. Можливо — як втікачі, або визволені бранці. Однак розмовам вже було дано хід, і князь Ельве випрохав ваших родичів з Доріату… Та вельможний Кірдан таки вирішив докопатися до істини, і зволив навідати Нарготронд. Князь Нарготронду — напівТелеро, вельможний Кірдан довіряв йому. З Нарготронду вельможний повернувся сумним, але погідним. Він зібрав всіх нас, оповів правду і заборонив пліткувати лихе про Вогненооких…
Фіндекано перервав osanwe і подивився на панну приязно. Ласселанте була гарною посестрою, не кожна панна задля подруги наважилася б на таку розмову.
— Я благаю вас, — вимовила дівчина, — пробачити Еріен. Вона не так винна, як здається…
Нолофінвіон чомусь згадав, як Руссандол відправив брата на порубіжжя… «Я навідаю тебе, коли зможу пробачити…» Але ж тут — зовсім інше… Це не те, що пробачити провинному брату… Пробачити Турондо його відхід з Неврасту… Пробачити Куруфінве нерозумні виходки… Фіндекано не міг забути того чорного провалля, в якому жив опісля від’їзду Еріен.
— Ви не зняли заручного персня, — стиха сказала Ласселанте, коли мовчанка затяглася, — о, про гордість Вогненооких ходять легенди, але — милосердя, вельможний Фінгоне… Пощадіть Еріен — вона бажає викупити свою провину… Якби вам хтось надав можливість виправити власні похибки — ви б зраділи, неправда ж? Дайте ж таку можливість їй!