Особливі вітання тобі від Тьєлпе — хлопчина цікавиться, як працює перстеник… О, ці мені персні Келебрімбора — якби у мене було дві руки, я б носив їх на кожному пальці, віриш? Перстень з золотою трояндою є корисним особливо — він збільшує силу удару меча, і не тільки… Щось воно виросте з цього онука Феанаро — аби тільки не пострах Середзем’я, як з його батечка.
Збираюся навідати Куруфінве — своїм треба вибачати. Бідолаха і досі сидить в тій дальній твердині. Я вже пересердився на нього — все ж таки я люблю братика Атарінке за золоті руки і за те, що він схожий на батька з обличчя.
Я чув від певних осіб, що ти примирився зі своєю Телере, і вона перебралася до тебе у Віньямар… Я щасливий — ти зміг не тільки пережити розрив, але і привабити панну знову до себе. Всі доріатські витончені Синдар тобі заздритимуть — вони на подібне не здатні.
Еріен мені дуже подобається, тримайся її, друже. І винагороди мене ще одним небожем, доки ми живемо в мирі, оберігаючи порубіжжя.
Як тобі мій почерк? Я вдосконалююся… А ти вправляєшся з мечем щодня?
Панні Еріен — привіт і братній поцілунок. Сподіваюся, вона вже перестала вважати мене рудим втіленням лихої сили. Скажи панні, що Майтімо Руссандол, найзловісніший з поміж Сімки Феанаріонів, таки намалював її портрет у вінку з пізніх квітів, і цей портрет нині теж у Ломіоні. Їй пощастило, що я його не спалив, коли вона тебе покинула — пожалів власної праці.
Майтімо (Маедрос) Феанаріон
Астальдо ніби в яві почув побратимів голос — співучий і насмішкуватий, з ледве чутною тріщинкою… Йому завжди було трохи сумно чути цей голос — як буває сумно дивитись на прекрасну вазу, колись безжально розбиту, а нині склеєну докупи…
Чи варто намагатись відновити стосунки? Чи не будуть вони схожими на оту розбиту вазу?
«Тебе послухати, оtorno, так мені і жити не варто опісля всіх моїх нещасть, — неначе вимовив Майтімо десь поруч, — але ж я хочу жити… До болю хочу — навіть в цьому понівеченому hrоа. Невже ти не можеш пробачити діві її помилку, адже мені ти пробачив навіть зраду…»
Фіндекано підвівся, акуратно склав листи і мовив до Еріен:
— Третій cano, підійдіть будь ласка…
Він звертався до неї, як звертався весь час її перебування у Віньямарі. Неначе до напівзнайомого воїна.
Еріен кивнула своїм землякам і встала з місця. Фіндекано дивився, як вона йде через залу — голова відкинута, підборіддя підняте… Так йшов колись він сам — простягнути Майтімо руку під здивованими і ворожими поглядами.
— Cano Еріен, чи бажаєте ви і далі нести службу?
— Я маю таке бажання, князю Фінгоне.
— Тут, у Віньямарі?
— Згідно наказу, вельможний…
— А як щодо служби у Ломіоні?
— Згідно наказу, вельможний…
— Однак, там ви не будете cano … Я зачислив свого названого сина до особистої охорони. Можу запропонувати вам місце зброєносця, доки ви не зрівняєтесь у вправності з моїми воїнами.
— Я згодна, вельможний…
Алмареа, незносний Алмареа, почувши це, прошепотів до своєї подруги Еленіель:
— О, якби я був князем, і щоб мені заварював quenilas такий зброєносець…
— Тебе не влаштовує, як заварюю quenilas я? — доволі грізно спитала Нолде.
— О, влаштовує, звісно ж влаштовує, кохана… Але я радий за свого cano …
— Я теж рада, бо ти позираєш на цю Телере, немов на глечик з медом…
— Лише безкорисливо милуюся, meldanya… Мої солодощі — це твої ніжні вуста.
— Схоже, що нам час міняти срібло на золото, любий, щоб ти поменше милувався чужими меlde…
— Я згоден… Звісно згоден — і якнайшвидше.
Коли Фіндекано зі своїми охоронцями повернувся до Ломіону, прибуття з ним панни не здивувало нікого. Діви часом бувають дивні, а шляхи їх недовідомі… Просто nerwen задовго гостювала в Егларесті у родичів.
Ант змирився. І зі своїм новим становищем, і з присутністю панни. Він розумів, що йому, дорослому Еdel, служити зброєносцем вже негоже. Місце в княжій дружині, та ще й серед найближчих лестило самолюбству молодого Нандо. А якщо його князь таки вирішив зоставити панну при своїй особі — то він, Ант, теж спробує їй пробачити свій страх за долю названого батька, хоча це і буде важкувато.